6137b51-2

Афіни-Стамбул автостопом 3.08

З Афін ми планували виїхати рано вранці, але проспали, і це сталося лише пізно в обід, коли сонце вже смажило, але настрій на стоп – набагато важливіше за якесь сонце. Ми полишили оселю, вийшли і пішли в тому напрямку, куди вказувала мапа до виїзду з міста, на метро, ще трішки зайцем на автобусі. Ми всі абсолютно рази їздили у автобусі зайцем, і ще кілька разів не метро,
проблема була в тому, що квитки на автобус хрін купиш десь на маленьких зупинках, і кілька разів водії сказали:”Ю хев фрі тікєтс”. Після чого ми зрозуміли, так ми маємо тепер фрі абонеметс. До речі, перший водій автобуса в Афінах. Це був ніхто інший як Роберт Плант.. вилитий! Короче, ми доїхали до зупинки Гімназіум і вийшли, пройшли ще метрів 200 до з’їзду на автобан і зупинились, там була розвилка і не таке вже й погане місце для стопу.

e77745a-3

Ми готувались до довгого грецького стопу, але пройшло кілька хвилин, і зупинився грек, в якого вся машина була заставлена коробками, він швидко їх перепакував, і ми сіли. Виявилось, що він непростий дядя, в нього діти вже підлітки, але з дружиною вони домовились, коли одружувалися ще десятки півтора років тому, що як стукне їм по 55 – вони кинуть усе, продадуть нерухомість, і поїдуть в Південну Америку, просто подорожувати, може на місяці, а може й на роки, і по-моєму це прекрасно. Він закинув нас лише на 20 км вперед, там була дуже хороша і велика заправка, на якій втім було досить мало машин, але я знайшов там спільну мову із одним заправщиком з Уралу, і знову-таки греком, але з Уралу. Він повернувся в Грецію теж в кінці восьмидесятих, як і учорашній поліс.офісєр.

Я вийшов у дірку до автобану і буквально хвилин п’ять постопив там, після чого зрозумів, що все одно застопити так когось не вдасться, тому ми стопили також по черзі на виїзді з “рест арєї”, і ось один такий нам щасливчик і попався, він взяв нас і майже з нами не говорив.

Дорога назад була зовсім нецікавою, тож ми навіть трішки заснули, взагалі повертатися тією самою дорогою назад за кілька днів – це якась навіть пригнічуюча штука. Ну нашо ж їхати назад? Треба їхати лише вперед! Але ця дорога закінчується на Афінах, і іншого шляху в Туреччину немає, на жаль, тож ось вже знайома нам Ларіса, в яку й їде наш супутник. Він хоче нас висадити ДО неї, заїжджає на одну заправку, та закрита, інша закрита і я б сказав навіть закинута, страшні речі криза поробила з заправками навіть. Він доїжджає кілька десятків кілометрів за свій поворот. Ми страшенно дякуємо, він закидує нас на “рест-арею” по типу тої на якій ми застопили його, і це реально щєстя.

c7318a9-dsc-0295

Тут на заправці я стоплю, Нателла сидить на брівці, з’являється якийсь чувак на модній спортивній тачці. Я чекаю поки він вийде, підходжу до нього, і питаю тихенько, чи не їде він до Тессалоніків, і він як закричить: “ЄС, КАМОН, СІТ ДАУН, ЛЕТС ГОУ, ГАЙ!”  Він навіть зробив при цьому якийсь жест як Майкл Джексон, і я вже з переляканими очима дивлюсь на нього, і кажу : “Але нас двоє”, а він тоді:” Оу сорі, зіс кар кент” – шось таке зморознув, хоча там ззаду було місце, але певно він злякався рюкзаків, а я злякався його.

Треба було перекусити і ми пішли від заправки до “рест ареї” на мені була футболка з надписом “Я розумію вас звірята та рослини”, я замовив нам обід, сів, і тут я стикнувся з якимось мужичком, який наче пройшов навмисно повз мене, і зайшов до кафе, ми сиділи на подвір’ї, я ще й закрив за ним двері, от, подумав, в ліфтє раділся ілі чьооо? Приніс їжу, сидимо-їмо, тут цей чувачок підходить до нас: “Говорішь по русські?” – питає мене. “Гаварю” – атвічаю. Корочє, за секунду аказується, що це Славік з Грузії, в якого батьки теж греки частково, але от, вже 20 років він тут, з 90х значить, і він каже: “В мене тісно, але поїхали зі мною!” І ми кажем: “Поїхали, канєшна!”. Але їх за столом сиділо чоловік п’ять. Я дивлюсь навколо – жодного бусика подібного, думаю, шо ж це значить “Тісно?”.

2740d7d-1

Ми поїли і пішли, і пішли ми втрьох, виявилось, що решта, то просто його якісь друзі були, і вони їхали окремо, а він виявився прекрасним водієм фури, виявилось, що він бачив, як я стопив на автобані на виїзді з Афін, він каже, що це зовсім не популярно в Греції, і тут я не міг згадати, коли це я стопив на виїзді з Афін, і раптом до мене дійшло – це ті кілька хвилин, коли я стояв у дірці в паркані, і в той момент він мене помітив – фантастика! Кілька місяців тому він вперше за 20 років був у Грузії, і йому дуже сподобалося, а ми сказали, що ми якраз туди їдемо, і він зрадів, він пропонував переночувати в нього, а вранці поїхати з Тессалоніків, коли ми приїхали туди, в Тессалонікі, вже була ніч, але я разів п’ять відмовився. Славік дав свій телефон і сказав, шо як будете в Стамбулі, ОБОВ’ЯЗКОВО, щоб ми подзвонили чи смснули, я пообіцяв, звісно, він провіз нас далі, ніж сам їхав, хоч був і гружений, і висадив нас на заправці, дуже якійсь стрьомній, зовсім не на автобані, але там, сказав Славік, стають всі, хто на Стамбул.

487b57e-dsc-0306

Ну що ж, там стояли всі грецькі машини і тільки одна фура з турецькими номерами, у фурі сидів водій, він спілкувався з мужичком, що стояв під фурою, вони розраховувались, я підійшов у невдалий момент і спитав, чи він не до стамбулу, і чоловік, що стояв під фурою відмахнувся, я пішов, і тут почув: “Хей, колєго!”. Я розвернувся, вони далі спілкувались собі, на секунду затримав погляд, і зустрівся поглядом з водієм фури, той побачив мій сумнів і замахав рукою типу давай сюди. Я сказав – нас двоє, він сказав щось типу – залазьте! До Стамбулу було щось біля 700 кілометрів, немало, і виявилось, що наш водій, Тургай, він розмовляє італійською і турецькою, але аж ніяк не англійською чи російською, чорт, знову італійська. Тож ми спілкувалися жестами і не так і багато, він зовсім не слухає музику, в нього навіть немає плеєра в кабіні, але при цьому він і не говіркий. Ми трішки поснули, і згодом був кордон, там його фура пройшла досить швидко всі перевірки, порівняти з українськими кордонами це зовсім неможливо, ми купили візи по 30 євро, здається, їх наклеїли нам в паспорт, і от – ми в Туреччині! Ще трошки – і ось вже й Стамбул. Ми проспали всю дорогу від кордону до Стамбулу і вже встало сонечко. Він нас висадив, погодував, сходив поміняв нам грошей, тоді він з другом-далекобійником відвели нас на зупинку і посадили на автобус. Вони якось жестами пояснили, що завтра пізно ввечері їдуть в Трабзон, і сказали тіпа – давайте з нами, я сумнівався дуже, чи правильно я його зрозумів, але зараз ми їхали вже по Стамбулу на автобусі і було не до того.

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ