Амстердам-Бремен автостопом

Об’їздивши весь Амстердам на лісапєді (про це був навіть окремий пост) я вирушив у дорогу далі.
Ханнеке, як, я зрозумів вже, заведено в них, європейців))))) зупиняла мене. але ж це надихало ще більше.
На дворі 10 листопада 2010 року, 17та година і я вже запакований, чаєм відпоєний, йду насвистуючи Братів Гадюкіних
на автобусну зупинку. Міський транспорт – це найбільші витрати в подорожі.
Думаю, наступного разу можна буде й без нього обійтись. Треба лишень вигадати, як)
Отже підійшов я до зупинки і розглядаю мапу.
Тітонька. що сиділа на лавочці одразу підскочила до мене і спитала щось голландською.
Я перепитав, що-що? “Ви загубилися??” – подивилася вона мені в очі так, наче я страшенно потребую допомоги.
Я був чи вражений, чи просто на своїй хвилі, секунд п’ять думав а тоді почав вибачатись і дякувати, і ще дякувати :)
Тут, в Амстердамі поки що з євро-столиць найгостинніші люди. Це просто капець, які вони.
Ястояв на вело-світлофорі і одночасно почав спілкуватися з двома хлопцями місцевими.
Потім ми ще їхали поруч і далі розмовляли. Між собою вони також були не знайомі. Але дуже щирі і привітні.
Саме цим мене Амстер і вразив. Я не бачив тут накурених, хоча, звісно, легалайз у всіх на вустах.
Але мешканці міста кажуть – “та, приманка для дурних туристів”…
ха. а дурні туристи ж хто, думав я? :))) араби, русскіє, українці – переважно.
Заскочивши в автобус він довго не рушав, бо моя картка не діяла, а другу, на якій ще мав би лишитись час поїздки – не міг знайти..
Водій нервував, це ж в нас прийнято заходити, а тоді стояти і шукати гроші по всім кишеням)
чому і в мене це наче вроджене? думав собі я
стоїш на зупинці, нічого не робиш, а тоді заходиш в дику срань – маршрутку,
однією рукою ледь утримуєшся на дорожних пральних дошках у катафалку з назвою Богдан
а іншою судомно намагаєшся знайти гаманця, зубами відкриваєш його, виймаєш купюру, шукаєш дрібноту… ех
словом, я не бачив такої моделі поведінки у громадському транспорті там, за стіною.
врешті я почав шукати копійки і це затягнулось… в мене не вистачало кешу, я зрозумів, що він десь глибоко в наплічнику,
а водій мене вже був готовий убити, тож я взяв “15-хвилинний” квиток,
з надією встигнути від початку маршруту до кінця на ньому доїхати
я вийшов і довго йшов безуспішно, вже стемніло добряче, це єдине, що пам’ятаю…
відкрив мапу Амстердаму, щоб згадати… :)
я знайшов ту картку, на якій мали ще лишитися кошти, також я зрозумів, що з готівки в мене лишилося 1 євро))
це останнє євро з 150, запланованих на цей маршрут. тому фактично в кошторис я не вклався)
сів я в трамвай і тут-же зрозумів, що і ця картка також не працює, посеред трамваю віконечко з тітонькою,
яка люб’язно запитала – скільки їхати… я здуру сказав – дві зупинки!!
і на другій таки вийшов, хоча по карті ж наче дивився, що до автобану десь 5… а тоді ще на автобусі…
зрештою я вийшов ПРЯМО БІЛЯ З’ЇЗДУ на автобан!! це було диво! я провтикав цей з’їзд на мапі
тож став там… і 10 хвилин не простояв, як мене взяв голандець, щоправда він їхав зовсім близько, в Амерсфорт
ми покружляли Амерсфортом, він вивіз мене на виїзд, де навіть стоїть знак “хічхайк поїнт”
я вже не дивувався гостинності, втомився, але страшенно дякував, як завжди :)
там я також не надто довго ловив і врешті сів у якийсь бус (звісно ж, поляк) що їхав майже до кордону,
перед кордоном він висадив мене на роздоріжжі автостопів.
я геть не памєтаю про шо ми розмовляли, всі розмови згорнулися для мене у одну велику смужку,
яка починалася моїми розповідями із Сибіру і думками про Чечню і Грузію,
розповідями про те, що є таке місто Львів і запрошеннями додому в Київ
ці розмови з незвичних набрали форму буденності і вже дуже хотілося змінити цю платівку, а може просто трішки поспати :)))
отже з роздоріжжя я йшов знову таки по автобану. автобан у нідерландах – не страшний, якби вітер ще такий дужий не був
ішов я і йшов, певно хвилин сорок, рука піднята, а я навіть не оглядаюсь, йду вперед
аж розвертаюсь – а тут як тут і мигалки і мєнти доганяють як запах мамєнта :)
сів я, почав пояснювати, вже без особливого страху, клас, з мєнтами поспілкуюсь, вони повезли мене в місто якесь,
я саме проходив розв’язку з цим містом, тут вони й патрулювали.
але в цей час ніхто з міста не їхав на автобан.
і я навіть не встиг їм цього сказати, вони самі побачили. дорога порожня – я тут можу стояти до посиніння.
тож вони розвернулись і поїхали назад, на автобан.
звертались вони до мене “йесс сссееер!” і “ноуууу сссееер!”, очевидно передивившись американських поліцейських академій)
шкода, що в нас мєнти дивляться “мєнти”, а не “поліцейську академію”, хоч трішки розумнішими були б :)
коли я сказав, що журналіст я да, вони майже в один голос заходилися “напишіть в україні добре про голандську поліцію” :))
зустріч з ними смішила ще більше. вони очевидно не розуміли, чому я такий веселий, наче з них сміюсь)
я спробував пояснити, що в нас таких добрих і привітних мєнтяр не зустрінеш і вони заходились розхваляти себе :)
корочє так ми проїхали кілометрів 10 вперед. вони завезли мене на заправку.
попередили, що в німеччині краще на автобані взагалі не з’являтись)
в мене так і не з’явилось ні гроша. але на заправці вдалось купити бутерброд кредитко. –
я був страшенно виснажений ходьбою по автобану…
до мене підійшов дуже веселий водій і спитав – “хей, а це не ти тіки шо стояв там – 10 кілометрів звідси і стопив?”
я кажу “я” ))
він біжить до касира на заправці і кричить – “хей, я ж казав, це він, той хлопець, що йшов вздовж автобану!
мені здалось, що це примара!!” )))
ми з ним розговорились і виявилось, що той ніколи не брав автостопщиків. каже – страшні історії іноді розповідають)
а мені було страшенно цікаво його “просвітити”, я почував себе мессією, що відкриває лаври автостопного життя
нещасному дальнобою з голандії, що в місяць заробляє 3-5 тис євро :)))
ми домовились до кордону, але кордон якось ми проїхали непомітно і він навіть не запропонував вийти…
та ти шо… ми їхали в бік Оснабрюку, хоча він страшенно боявся, що там жодної заправки нема
і йому буде ніде мене висадити..
за кілометрів 10 до Оснабрюку він таки побачив знак про зупинку, на якій спали дальнобої, я йому сказав – не варто.
висадиш на роздоріжжі, а?
і він навіть погодився. сказав – ну добре, сподіваюсь, мєнтів там не буде, бо його б за це теж мали покарати
і коли ми під’їжжали до тої триклятої зупинки він різко завернув і сказав – соррі, я боюся..
от такий от голандець стрьомний :)
я постояв на зупинці, звісно ж ніхто не спинявся… там нереально когось зловити.
було це біля населеного пункту Алерт.
я пішов вперед. по знакам до повороту на той автобан, який веде в Бремен – 5 км всього!
та це тьфу! 5км!!!!!!!!!!!!!
отже я пішов уздовж автобану. але згодом я наштовхнувся на те, що він звужується до одної смуги.
а решта смуг в ремонті і по ним ніяк не підеш взагалі…
тож я вибрався за відбійник і почав йти тримаючись за нього кущами, чагарниками якимись,
там, в кущах один кілометр йде за п’ять… я страшенно захекався і ззїв останню чоколадку, вода теж скінчилась
я йшов між відбійником і височенною решіткою, яка мала б стримувати попадання людських тіл на автомагістраль
а за цією решіткою були фабрики. суцільні стіни, мури і виробничі звуки. машин не було багато на дорозі
і це навівало мені наспівувати OOMPH, я думав про якісь страшні речі,
мені цей автобан нагадував якийсь концтабір. ну так – концтабір, привіт-привіт, хайль, німеччина!
порожньо. ні душі.. самі машини і заводи, все чисто як вони хотіли)) щоправда на заводах, швидше за все, турки працюють
а я йшов і йшов уперед. дуже повільно. навіть не намагаючись стопити. все одно це все паражняк поки не дійду до ззїзду.
дійшов, по знакам все вірно, почав сходити вбік і врешті пішов уперед вже не по автобану. а по звичайній,
я б сказав, просілочній дорозі. аж тут мєнти виїжджають з автобану… о, курво, подумав я… на кілька хвилин їх випередив..
вони пригальмували біля мене, по мені було видно, що я наче з хащів вийшов, не знаю, що вони там собі подумали.
але поїхали далі :)
на той момент вже була друга година ночі, я йшов прямо по центру дороги,
машини проїжджали з періодичністю в 20 хвилин в якийсь із боків
просто нереально хотілось пити – губи обсохли і обморозились трохи
зупинятись було страшенно холодно. я йшов і йшов.
і знов фабрики, точки зупинки дальнобоїв, кілька проїжджає і показує – я спати, мовляв, ну ок…
я проходжу містечко Лотте по об’їздній. це було помилкою. це технічна дорога, по якій мало хто їздить

врешті за кілька годин такої ходьби і роздумів, коли мені здавалось вже, що до автобану я не дійду,
я надибав залізничний переїзд. там мені дали води!!! я попросив склянку, а тоді ще добавки! :)
хлопець дуже здивувався побачити мене тут,
він нагадував мені якого-небудь мешканця Жмеринки, який ніколи не бачив нічого, окрім залізничних переїздів,
це трохи здивувало, адже все-таки… німеччина!?
випивши води – стало легше…
я пішов далі, дорога була звивистою і шкода трохи було втраченого на ці звивини часу.
на одній з зупинок я ліг, але скрізь задувало, я прикинув, як мені тут розкласти спальника і заснути,
але пролежавши дві хвилини, зрозумів, що й спальник не врятує. хоча очі вже закривались навіть при ходьбі
врешті зупинився якийсь хлоп, він ні слова англійською не шарив, але я сказав автобан і він пойняв
ми проїхали кілометри 3-4, які лишались до автобану і прямо на виїзді була заправка!!!
там стояла лише одна машина… я без посмішки і надії спитав – Бремен?
і хлопець сказав – оф корс! поїхали!!!
він розмовляв дуже смішною англійською, ніколи не чув суміші німецької з англійською..
вони їхали з дівчиною з аеропорту.. два тижні були в Марокко :)
ми обмінялись іменами і домовились на фейсбуці зафрендитись, вони розмовляли німецькою, а я заснув нарешті
прокинувся коли ми під’їжджали вже до Бремена… вони шукали в центрі Бремена, де б мене висадити
і я примусив їх не заглиблюватись надто в центр, мовляв я якось знайду шось.. була 5 година ранку..
було страшенно холодно прокинувшись вийти з теплої машини, я був у всіх двох светрах)) і в осінній куртці
а йшов сніг і танув на асфальті…
подзвонити Міхаєлю? в 5 ранку? ні, це нахабство… тож я пішов шукати відчинений заклад.. який-небудь
таких не виявилось, я йшов довго і врешті надибав вокзал!!
там я сів. обняв наплічника і заснув… я бачив дуже дивні сни. мені снилась переважно Росія, урал…
ці сни я памєтаю краще, аніж розмови з водіями. звісно.
адже завтра в цей самий час я вже маю бути по дорозі до Ганновера
звідти в мене літак на Москву.
я прокинувся десь о 7, о, якраз макдональдс відкривається. зняв трохи готівки і пішов випити кави.
німці – страшний народ. в них єдині макдаки без вільного вайфаю. а платний – такий дорогий…
тож в макдональдсі я сів і подивився першу і другу серію серіалу “Вавилон 5”, який дивився у дитинстві :)
Я ненавиджу серіали, а його чомусь скачав колись. і він валявся на компі..
На вулиці було страшенно холодно, тому я сидів в порожньому макдональдсі. пив каву і дивився ВАВИЛОН!!!
це принесло неабияке задоволення :) далі я спробував погуляти, але було все ще так само холодно…
тож я забився у “старбакс” і там таки зайшов у інтернет.
на каучсьорфі Генрі Конопка, який довіз до Бремена вже написав відгук про мене:
“Hi Hitchhiked in Garmany so we meet in the car, i wish good luck for the trip”
))) звідки він дізнався про каучсьорф??? )))

дякую якомусь аноніму за натхнення на цей пост:)

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ