Андрійко – могилянський правник
Вже кілька тижнів як в Барселоні. Ми бачились два роки тому в Індонезії, Андрійко був у найпершій моїй групі. Він дуже щирий і наївний. Явно багато ботанив, жартувати з ним слід обережно.
Андрій був у групі, що складалась з трьох осіб, які на тогеанських островах мало не залишились жити в джунглях, самовільно і безстрашно пішовши гулєти майже під покровом ночі у скелясті індонезійські ліси на острові без мобільного зв’язку, електрики і води. О другій ночі ми їх знайшли їх порізані об всі можливі листки і стручки і обкусані комахами тіла.
Зараз Андрійко сам виживає в Барселоні. Місто, якшо чесно, таке, що в ньому тіки гулять і вєсєлітся, а не виживати. Но йому тут працювати, причому, схоже, шо надовго.
– О, ти вже в Барселоні? Не думав, шо ти так швидко доїдеш. Зустрінемось?
І за 40 хвилин ми вже разом обідали.
Якшо чесно – дуже важко писати про людей, яких знаєш так добре. А 23 дні разом по трущобах і джунглях індонезії – це, повірте, вже багато.