6a31bbc-08

Батумі-Тбілісі автостопом 8.08

З Батумі до Тбілісі є дві дороги, але нормальна лише одна дорога, й та в самому місті розбита, крім того, ми лише з третього разу на неї вийшли. Зупинились, кілька таксі, які не знають про автостоп, і ось ми вже у мерседесі, що рухається в Поті, чоловік купує нам українське морозиво, повсюду купа українських продуктів — скрізь, смачнющий грузинський лимонад, як шкода, що його нема в Україні. Чоловік висаджує нас на роздоріжжі, тут, він каже, набагато більше машин до Тбілісі. Тут вже лишилось 100 кілометрів до Кутаїсі і там ще 300 до Тбілісі, а мені здавалось спершу, що Грузія по діагоналі 400 км, насправді глазомір підвів, а інакше було не виміряти, після воєнних дій 3 роки тому, вона зникла з ГуглМепс. Росія, до речі, на ГуглМепс є, але відстань між містами не рахується, тому на нашій мапі маршрут закінчувався на в’їзді в Грузію, хоча тут він в якомусь сенсі лише починався.

Я відкрив для себе неймовірно близький по духу народ, але настільки мудріший, веселіший і відкритіший, що в деякі моменти хотілося просто все ж таки на чергове запитання: “Ю а фром джермані?” сказати “Я-я!”. Отже, за сто кілометрів до Кутаїсі ми застопили машину, там була жінка з сином, ми сіли ззаду, жінка виявилась ректором Кутаїського університету, а син поставив мені три запитання англійською: чи я люблю баскетбол, собак і яку марку машини найбільше вподобав. Від кожного з них я трохи ніяковів, але з цього я дізнався, що він цікавиться баскетболом, в них вдома є пес, і його улюблена машина  – Тойота. Ми власне і їхали, здається, тоді на Тойоті. Вони запросили нас залишитись в Кутаїсі, але я сказав, що в Тбілісі нас вже чекають, будучи в Батумі я розіслав купу запитів до Тбілісців на вписку, і дійсно думав, що нас хто-небудь там чекає. Мама з сином довезли нас до виїзду з Кутаїсі, ми щиро подякували.

Йшов дощ, сильний, ми були на зупинці, де люди ловили маршрутки, відійшли буквально на 20 метрів звідти. Люди дивились на нас як на щось інорідне. Ми вирішили не знімати наплечники, навколо була багнюка, і за кілька хвилин вже застопили вантажний бусик до Тбілісі, водієм був чоловік, який дуже виразно говорив: “Харашо”, “Маладєц”, і “Давай”. Він знав ще слів 30-40 російською, зрештою, він казав: “Сейчас в Грузії работай, работай, работай, а денег — чучуть” – він мав на увазі малі зарплати. Крім того, вже за цей недовгий час перебування, я встиг відмітити для себе, що в принципі, грузини і не дуже напрягаються працювати, деякі звикли вже жити без роботи, але цей чоловік був дійсно роботягою, по ньому було видно, він на останні гроші нам купив хліба на перевалі за Кутаїсі, це був найсмачніший хліб, який я коштував коли-небудь в своєму житті, клянуся, він пахнув вогнищем, і якби я знав, що він буде такий смачний, набрав би ще пару буханок, це коштувало лише 1 ларі. Чоловік сказав, що в нього гроші скінчились, тому він не може більше нас пригостити, а тоді ми в’їхали в Тбілісі і він показав, що в нього бензин – “Чучуть”, і він висадив нас на автовокзалі, який вже був зачинений.

Йшов ну дуже сильний дощ, нас в Тбілісі ніхто не чекав, і ми поїхали в перший-ліпший хостел, де нам знову пощастило, нас поселили на офігенній окремій мансарді. Ми були страшенно мокрі, таксист нас киданув трішки, але звісно, все одно неприємно, в хостелі була дуже нависаюча обстановочка. О, ми ж вже в Тбілісі!

5abf287-098

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ