Брюссель-Амстердам автостопом

зупинився я на розповіді париж-брюссель
а тепер напишу но я як воно їхалось з брюсселю до амстердаму
шоб згадати потім раптом вдрух
як воно було,
коли від міста верне просто від тої дурацької історії нічної,
а ще й від того, що брюссель – у ямі.. щоб вийти з нього – треба йти постійно вгору
а ще й від того, що брюссель – місто дєпутатів
вони в своїх костюмчіках розсікають місто вже зранку, велосипедів у брюсселі майже нема
а в кожному переході є метро)

звісно, в європі всі почуваються соціально захищеними і щасливими,
зокрема таких людей можна зустріти на кожній станці, тобто в кожному підземному переході :)
метро в Брюсселі неглибокого залягання, а ходять в ньому трамваї,
швидше, скажу я вам, ходять, ніж наше метро ) ну про наш “швидкісний” взагалі ні слова
архітектура в брюсселі типу хранцузька монумєнтальна,
але купа новобудов, один добрий дядічка мені розповів, що років 30-40 тому в Брюсселі були популярні організації,
що захищали місто від новобудов, в Брюсселі знищувались старі історичні квартали і виростали висоточки,
в ці моменти я був дуже оптимістично налаштований – ха, та лише 30 років…але ж реально років сто різниці і вона лише зростає.
я сів у автобус і навіть заплатив за проїзд, їхати слід було до кінцевої, тож вдалось навіть трішки поспати
в перерві я спостерігав, як ліберальні брюссельські контролери витягали за барки хлопчика років 15, що не сплатив за проїзд,
він хапався за ручки і кричав щось нідерландською, тож я нічо не зрозумів,
вийшовши з автобусу слід було пройти ще кілометрів 6, годинник тікав 14-ту, 9 листопада, погода ще не зіпсувалась
я зайшов на заправку і витратив кілька євро на їжу, це не найкраща ідея – харчуватись на заправках, там усе дорого,
але продмагзиків шось по дорозі зовсім не було, тож я купив, як мені здалось шоколадку, шоколадку і молоко
коли я розгорнув одну з шоколадок – виявилось, що це ковбаса )) довелось їсти, не пам’ятаю, коли я востаннє їв ковбасу))
але ще до того, я мав необережність спитати касира, чи правильно я рухаюсь в бік амстердаму,
він відповів – так, але ж де ваша машина?)) та я стопом, – кажу я йому,
таке враження, що він аж засяяв у цей момент. стопом? а у вас є “картон”?
він сказав картон і я зовсім не зрозумів, що таке картон?
тобто він сказав картон українською! (це зараз я вже роздуплився, що картон – це французьке слово)))
зараз я зроблю! – сказав він
і хутко побіг кудись в підсобку, а за секунду з’явився дійсно із шматком картонної коробки…
він почав маркером красіво мені вимальовувати міста, в які мені слід було їхати – Антверпен, Амстердам,
насправді їхати з Брюсселю в Амстердам всього лише 195 км! як з києва – до умані )
що таке 200 км в масшабах україни взагалі? ) тьху
але їхав я цілих 6 годин, з яких 4 – йшов :)
отже я йшов вже з табличкою повз припарковані автівки, знову, важко, наче я стоплю тих, хто припаркувався)
до автобану ще 5 км і нічого не ходить. починається дощ. мій картон – мокрий, я – взагалі трушуся від холоду
доходжу до того місця, де мав би починатись автобан і о бо гі )
тут ремонт, купа кранів і спецтехніки
і звісно нема тротуарів
розв’язка трирівнева
тож я бігаю туда сюда
через шестисмугові магістралі
добре, що тут є світлофори і це не так стрьомно,
але ж вони лише для машин і треба почекати подивитись, скільки там червоне, і як швидко треба бігти на нього)
а потім я йду між зеленим парканом і відбійником в канаві, до наступного світлофору і, власне, виїзду в бік антверпену всього 500м
за весь цей час не застопилась жодна машина, я переходжу світлофор,
повертаю туди, де мій виїзд і хопа – перша ж автівка зупиняється
ці виїзди на автобан іноді дуже дурацькі – лише одна смуга, тож я не питаю куди навіть
я просто стрибаю в машину і ми рушаємо, ця процедура зупинки займає 3 секунди максимум,
дівчина їде всього лише в Мехелен.. це якісь 20 км))
вона працює в брюссельському аеропорту, сьогодні вона на роботі, але сьогодні ж, 9 листопада, в неї день народження
я дарую їй промо-диск DVA, а вона пригощає мене тортом селф-мейд :)
ми спілкуємося так душевно, що мені стає шкода, що ми так швидко прощаємось..
їй, очевидно, теж, тож вона вирішує провезти мене на 10 км далі, на виїзд з міста, кілька корків по дорозі..
і вона висаджує мене на виїзді і лишає свій телефон – кажучи, чуєш, може, ну його, амстердам, лишайсь, ще й дощ лупить )
і я кажу, що трішки постою, все ж тут, спробую, я знаю, що всього за три дні в мене літак з Ганноверу, я не можу його провтикати
і таке враження, що тепер, на цьому виїзді, стопиться кожна машина,
ви не повірите, лєксус, і дядько з лєксуса, що пояснює мені, що тут – не найкраще місце,
бо тут більшість йдуть на брюссель, тобто назад
і дійсно таки, я стоплю кожну третю машину, серед них кожна третя для україни – розкішні автівки, і вони всі на брюссель
і от один – на антверпен, але знову, лише 10 км, навіть не доїжджаючи до Антверпену..  дощ валить як з відра, я сідаю
він встигає розповісти мені про свої мандрівки і про родину теперішню, і як він мріє, аби дітки виросли,
аби мати змогу пуститись знов у навколосвітні..
і він висаджує мене на розвилці автобанів, я вже навіть не пам’ятаю, де
і я стоплю, стоплю, стоплю, я йду вперед вже по автобану і ніхто не зупиняється, хто ж тут стане?
і врешті зупиняється ХТО? поляк, звісно )
поляки просто повсюду, він розмовляє польською, я пояснюю йому, куди їду, він каже, ноу проблем
і спеціально для мене їде інакшою дорогою, аніж йому потрібно, ми говоримо багацько,
але йому в амстердам не треба, тож він висаджує мене за десяток кілометрів до нього,
на заправці, і я стоплю вже там, раптом виходить працівниця заправки і каже – тут не місце для автостопу, я ткнув їй фака )
я в нідерландах, бля, у вільній країні!! )))
вона вже зібралась кликати охорону, як один хлопець вирішив мене взяти,
в нього супірмодне вольво джипчік,
але тут проблємочка, він відкрив вікна і склопідйомник перестав працювати, взагалі як таке живлення в машинки накрилось
і вікна не закриваються, я жартую, що в наших машин піднімати скло треба руками, так шо це надійніше, а йому слід їхати назад,
не в амстер, але тільки вийшовши з машини і ще не нарвавшись на злу нідерландську тьолкозаправщіцю
я сідаю до чувачка, що будує аеропорти і їде саме в амстердамський, це було не дуже хорошою ідеєю,
прибувши туди, я розумію, що автостопом звідси не виїдеш, але квиток на потяг до амстера коштує досить дешево,
тож я купую, стрибаю в потяг, спати хочеться неймовірно і я розумію, що в мене реально нема де ночувати,
я приїжджаю в амстердам, на виході з вокзалу – самі велосипеди, повсюду самі велосипеди,
21:00, я в макдаці пишу повідомлення – драсті, журналіст з україни, візьміть переночувати,
тут же мені відповідає одна дівчина, що працює в театрі, вона виявилась однією з кращих хостерів :)
я намагаючись доїхати до неї сідаю не в той бік на трамвай, тоді не роздуплившись сідаю не в той, що треба..
але з третього разу таки виходить :) наступного дня я зрозумів, що амстердам – місто, в якому я мрію жити,
але мені здається, що мрія така не матеріалізується, ну, в найближчому майбутньому точно.

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ