UbRp4tFyg-I

Дана Винницька

В передостанньому номері “Країни” Алєжка Скріпка з обкладинки вєщає “Дружити треба з тими, хто змінює тебе на краще”. І я можу точно сказать серія постів про людей, яких я дуже люблю, з’явилася саме завдяки Їй! Вона – вічна батарейка щастя. Буває таке, що щось її злить і непокоїть, але це ненадовго. Вона буває серйозною і безкомпромісною, але навіть в цей момент з неї випромінюється неймовірна кількість струменів позитивної енергії.

Ми познайомилися на київському концерті “Шоколаду”, який я робив, будучи тоді артдірєктором одного назі-закладу. Мені було соромно передавати їй побажання – уникати імені Христа в їх щедрівках. Я їх зустрічав на вокзалі тоді і проводжав до самого потягу. В той день я мав температуру під 38 і пам’ятаю, що деяким людям не сподобалось,  що хтось чавкав під час концерту. Але був аншлажище ще той. Прийшло на концерт вдвічі більше людей, аніж невеличка зала могла умістити. Потім ми сиділи говорили. Я тоді нічого не знав ні про яку “ДаґаДану”. А після знайомства довелося послухати. І хто б подумав, що за кілька тижнів я там вже не працюватиму, славахристу, і що ми разом поїдемо в тур вже за два місяці.

Це вже друга половина туру, лишилося ще 4 концерти, в 4 дні. В неї своє сприйняття світу, абсолютно відмінне від усіх, кого мені доводилось зустрічати. В неї закладено стільки любові, що вистачить, аби зупинити десь війну. В неї закладено стільки життєвої енергії, що не за горами не лише Фридерик, а й Греммі, може. За цей недовгий проміжок часу, який ми провели в міжконцертний час, я багато чого навчився у неї, і впершу чергу – це любити в особливому значенні, такому, який відповідає її уявленню, і вибухати, так – бааааааааабааааааааах! Мені здавалось, що я і раніше це вмів, але зустрівши її зрозумів – шо вміння моє насправді ващє ніц не варте.

Це ми в Кіровограді танцюємо джаз-модерн! На цій світлині зверніть увагу – хто тормаз. У всіх інша нога чомусь піднята, в танцях я канкрєтний тормаз – два рухи мене треба місяць вчити, напевно. Наступного дня був Дніпропетровськ, ми пішли за покупками і це було незабутньо. Спершу ми близько години шукали сам супермаркет, а тоді вже після півночі зустріли мого знайомого, який до того ж був на концерті. Він довів нас до супермаркету, де ми накупили продуктів на весь гонорар. Було два величезних кульки і наплечник, я канєшна сказав: “Ха, да я все донесу”.

Вона кілька разів пробувала забрати в мене якийсь з пакунків. Тоді її мучила совість, тоді вже мене мучила, що мучить її, і плюс нести ставало все важче, бо ми заблукали, і вийшли на Набеееережну Дніпра, куди Вона і хотіла потрапити ще перед поїздкою до Дніпропетровська, розглядаючи світлини звідтам, але це було зовсім не в той бік міста. Ми відпочивали і фотографували Берег Ріки. А тоді пішли шукати наш арт-центр “Квартира”, а це на Мооокшооочці 8. Це ж щастя, коли те, чим кілька років майже живеш – подобається тим, кого любиш. В моєму випадку в принципі, серед тих кого я люблю і нема таких, шоб не любили Мокшу, ги-ги, бо як же її не любити…

 А ось це ще світлинка 2009 року, тоді Шоколад виступав у Купідоні, а я про це й не знав. І наостанок – учора Вона з чоловіком вперше підібрали автостопщіка! Тоєсть мені теж палучілось шось змінити на краще, агаааааааа? Люблю тебе, Дануся!

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ