Дана Винницька

в передостанньому номері “Країни” алєжка скріпка з обкладинки вєщає “дружити треба з тими, хто змінює тебе на краще”

І я можу точно сказать – серія постів про людей, яких я дуже люблю, з’явилася саме завдяки Їй!
Вона – вічна батарейка щастя буває таке, що щось її злить і непокоїть, але це ненадовго)
Вона буває серйозною і безкомпромісною))) але навіть в цей момент з неї випромінюється неймовірна кількість струменів позитивної енергії
ми познайомилися на київському концерті Шоколаду, який я робив, будучи тоді артдірєктором одного назі-закладу)
мені було соромно передавати їй побажання – уникати імені христа в їх щедрівках)
я їх зустрічав на вокзалі тоді і проводжав до самого потягу)
в той день я мав температуру під 38 і пам’ятаю, що деяким людям не сподобалось,  що хтось чавкав під час концерту)))

і хто б подумав, що за кілька тижнів я там вже не працюватиму, славахристу) і що ми разом поїдемо в тур вже за два місяці!!!

це вже друга половина туру, лишилося ще 4 концерти, в 4 дні)

в неї своє сприйняття світу, абсолютно відмінне від усіх, кого мені доводилось зустрічати

в неї закладено стільки любові, що вистачить, аби зупинити десь війну
в неї закладено стільки життєвої енергії, що не за горами не лише Фридерик, а й Греммі, може
за цей недовгий проміжок часу, який ми провели в міжконцертний час, я багато чого навчився у неї,

і впершу чергу – це любити в особливому значенні, такому, який відповідає її уявленню

і вибухати! так – бааааааааабааааааааах! мені здавалось, що я і раніше це вмів)

але зустрівши її зрозумів – шо вміння моє насправді ващє ніц не варте!

Це ми в Кіровограді танцюємо джаз-модерн!

на цій світлині зверніть увагу – хто тормаз))) у всіх інша нога чомусь піднята)))

в танцях я канкрєтний тормаз – два рухи мене треба місяць вчити, напевно)

наступного дня був Дніпропетровськ, ми пішли за покупками і це було незабутньо)

спершу ми близько години шукали сам супермаркет

а тоді вже після півночі зустріли мого знайомого, який до того ж був на концерті)

він довів нас до супермаркету, де ми накупили продуктів на весь гонорар)))

було два величезних кульки і наплечник,

я канєшна сказав – ха, да я все донесу,

Вона кілька разів пробувала забрати в мене якийсь з пакунків,

тоді її мучила совість, тоді вже мене мучила, що мучить її, і плюс нести ставало все важче

бо ми заблукали ))) і вийшли на набеееережну Дніпра, куди Вона і хотіла потрапити,

ще перед поїздкою до Дніпропетровська, розглядаючи світлини звідтам

але це було зовсім не в той бік міста)

ми відпочивали і фотографували Берег Ріки)

а тоді пішли шукати наш арт-центр “Квартира” а це на Мооокшооочці

це ж щастя, коли те, чим кілька років майже живеш – подобається тим, кого любиш
в моєму випадку в принципі, серед тих кого я люблю і нема таких, шоб не любили Мокшу, гиги

бо як же її не любити…

тоєсть мені теж палучілось шось змінити на краще, агаааааааа? ))

люблю тебе, Дануся