дідишин_2

Духовний нащадок Довбуша Дідишин

Михайло Ількович Юсипчук його справжнє ім’я. Але в селі Космач усі його називають Дідишиним. Він зберіг хату і камінь, біля якого начебто вбили Олексу Довбуша, українського опришка, героя-розбійника. Я вперше побував у гостях у нього 9 років тому. Брав інтерв’ю. Тоді Михайло випромінював якусь неймовірну енергію.
Йому 81 рік, але він все ще жартує, усе ще будує плани і рахує необхідне на нові проекти. Можливо, не так енергійно, як раніше. Але рік тому він розсік собі череп в горах об камінь. У такому віці йому довелось перенести кілька важких операцій. Тепер його лисину прикрашає така досить серйозна вм’ятина. Михайло каже, що повернувся вже рік як з того світу. Жартуємо, що дух Довбуша врятував. Сміється.
– Щораз менше людей до мене приходить. – Сумно каже він, хоча намагається, як і раніше, веселити.
Дідишин разом із справжніми історичними фактами і артефактами розповідає і показує абсолютно вигадані речі: метеорит, природною створені, начебто, дерев’яні скульптури голих людей, в нього є навіть бивні мамонта і кістки динозавра. Пеньок, якому десять мільйонів років, зрублений металевою сокирою, що доводить, що в гуцулів цивілізація була ще до Вавилону.

Раніше до мене багато депутатів ходили, але копійку іноді хоч би хто кинув. Деякі лишали контакти, мовляв, якщо треба допомога. А тоді мене обікрали. Винесли з музею зброю з ініціалами Довбуша. Я за ними з хати через городи в трусах біг, не наздогнав. В міліції їх навіть не шукали. Дзвонив депутатам. Не допомогли.

“Ubiezpieczono, 1931 rok” висить табличка на хаті. Минулого разу, дев’ять років тому, я її не помітив, не знав тоді польської. Ця табличка означає, що цей будинок був застрахований у приватній страховій агенції за тих часів, поки ця місцевість не стала частиною радянського союзу.
Він зробив тут перший пам’ятник Довбушу, на відкриття якого приїхало до тисячі осіб, серед яких був, приміром, Чорновіл. Це було ще в час “перебудови”, але КДБ прийшли до нього і допитували, чому він зробив Довбуша, а не тата з мамою. Обіцяли кинути в табори, але Михайло не здався.
Дідишин – професійний фотограф. Він навіть служив у авіації саме фотографом. У нього єдиного тут були найдорожчі камери і об’єктиви. Був 3-кілограмовий телевик. Він знімав і кіно на 8-міліметрову плівку. Каже, що тепер ця плівка лежить і кіно ніяк не побачиш.

 Мені поставили таксу – 10 гривень за метр відцифрування плівки. А в мене там не знаю, скільки тисяч метрів. То треба хату продати, аби показати це кіно? Навіть проекторів таких вже нема.

Йому 81 рік, в нього вм’ятина в голові, але він досі мріє відцифрувати свої плівки і видати збірку своєї колекції вишивок за різними районами Гуцулії. Каже, що на книжку треба сорок тисяч, щоб видати тисячу примірників. Це небагато, але в нього таких грошей нема. Збирати гроші йому – не дуже розумно. А поїхати з ним попрацювати. Написати книгу з його історій. Допомогти оформити і видати збірку вишивки. Оцифрувати врешті його плівки. Може є серед читачів бажаючі? Не думаю, що у вас залишилось багато часу.

ЕКСПЕДИЦІЇ