12144711_10153028762381783_2312089962522635935_n

Finita

Це той самий фінальний запис, який ви можете шерити і читати всю історію Україно-Балкано-Італійської подорожі.

Почалося все з того, що хотілося другий маршрут автостоп-антропологічної-подорожі скласти через Балкани, особливо через країни, які раніше були завізовані для нас: Боснія і Сербія. Звісно, поговорити з людьми і вирватись у хорошу погоду якусь. В результаті 10 з 11 днів подорожі лив дощ і в мене ноги не просихали, я купував нові шкарпетки і викидав. В кедах їхати було не дуже правильне рішення.

30 вересня я склав собі план:

Оголошую похід на Рим

 

Слід нагадати, що попередня антропологічна експедиція відбулася у квітні, я доїхав з Києва до Лісабону автостопом і усі історії з тої подорожі ви знайдете тут.

Київ – Лісабон – щоденник подорожі

 

До цього ще були подорожі по Росії, навколо Чорного і Балтійського морів і навколо Південно-Східної Азії.

1 день.

Прямо перед виїздом у подорож мені треба було заїхати в Ощадбанк. Найближчий був на Житомирській. Там у внутрішніх вуличках був величезний затор. Поки я там паркувався – прямо ззаду мене відбувалась перестрілка. Так я вперше потрапив у чорну хроніку українських ЗМІ:

На Житомирській щойно

 

Потім був мій риторичний крик душі про взаємоповагу:

Про взаємоповагу

 

А далі вам стає зрозуміліше, яке джерело натхнення сподвигло мене на такий запис. Зрештою, це найбільш адова і перша історія подорожі. З годинникарем до Варшави. Я відхилився від маршруту, дуже треба було до Варшави. Я думав вночі потусити, вранці зустрітися з кількома друзями і поїхати далі. Але ситуація з годинникарем змусила трішки плани поміняти:

З годинникарем до Варшави

2 день.
Він настав ще день на кордоні, а вранці я доїхав таки до Варшави.

У Варшаві я зупинився у Ліси, дівчини, що колись була в моїй групі по Індонезії:

Ліса з Варшавського мордору

Зустрів там журналіста Томаша. Цілком можливо, що першого іноземного журналіста, що приїхав до Києва спеціально на Євромайдан:

Томаш – друг України в Варшаві

Я не вкладався у свій план, тому взяв нічний бус до Жешува. Польський бус коштував стільки ж, як кава в якомусь хіпстерському кафе Варшави. На посадці на автобус мені було соромно, я побачив українців:

Як в кіно з 90-х

3 день.

Рано вранці я вийшов з автобуса. Навколо лежав сніг. Я їду в Рим і там тепло! Ця думка мене гріла і я йшов.

На польсько-словацькому і словацько-угорському міжкордонні я провів досить багато часу, це була неділя, заборонено їздити вантажівкам. Я цього не врахував, тож трохи промерзав:

Ніжний Комарник

 

З Жешува мене везли лісники. Прекрасні:

Яцек і Томек – польські лісники

Потім мені поспіль зустрілись два словака – корінні українці. Спершу Йозеф:

Йозеф – словак зі Свідніка

Потім Ярек, який теж розказав історії, за які було соромно:

Ярек – ще один попутник зі Свідника

В Кошице я хотів зайти до жида, але у жида було зачинено:

12096612_10153014337801783_463360879177403680_n

До кордону з Угорщиною я їхав з метеорологом і її мамою:

Лусія і Марта, наш таємний клан “Згоди з мамою”

Від кордону мене віз дядько Яро, дуже приємний і дружелюбний тип, але шовініст:

Яро – словацький водій фури

Тої ночі я зупинився в готелі в Мішкольці. Мав доїхати до Будапешту, але о 8 вечора в Мішкольці лив проливний дощ, не було вже жодного потягу чи автобусу, а стопити в дощ було ризиковано, тож я зупинився, два номери в готелі було зайнято, мій і сусідній. В сусідньому жила русская женщіна:

По дорозі на Рим

4 день.

Наступного дня в мене було багато роздумів і часу на них, бо я їхав до Жені в Будапешт і мені слід було проїхати 180 кілометрів. Тож я роздумував про наше прикордоння:

Навколоукраїнське прикордоння

І про туристичний потенціал України:

Туристичні місця в Україні

Потім з Іштваном, футбольним тренером для дівчат, ми їхали у Будапешт:

Іштван – тренер жіночої команди Будапешту з футболу

В Будапешті я зупинився у Жені. Про неї мала бути розповідь ще в попередній мандрівці і щоб навєрстати упущене – я зробив гак в Будапешт: 

Женя і кактус з Будапешта

5 день. Я провів Женю на трамвай на роботу, а вона провела мене на метро до виїзду з міста.

До Нового Саду в Сербію мене віз болгарин, про якого я не написав, бо він мені довго розповідав про те, як він проти фейсбуку і своїх фотографій на фейсбуку. Болгарин їхав з роботи у Польщі додому в Болгарію. Через Сербію – найшвидше. Кордони у Сербії з ЄС проходяться за лічені хвилини, у Албанії, до речі, теж. В України? Не будемо.

В Новому Саді я помітив, що пошта там вже наша. Лишився телефон і телеграф:

12144940_10153017349101783_4374092433781010450_n

Там я зустрів Бориса, чудесного журналіста і співрозмовника, з яким у нас безліч спільних тем і друзів:

Борис – серб із “Львівської хвилі”

Потім мене везла жінка Вєра у Бєлград, я у неї і зупинився:

Вєра з Белграду

6 день. Я прокинувся в кімнаті сина Вєри, на його постелі, що не мінялась вже дуже давно і радий був поїхати далі.

Першим віз мене серб Мілош, який галактику явно плутає з атлантикою нє моргая:

Мілош і розмова про галактику


Потім мене віз серб Александр, абсолютна протилежність Мілошу:

Александр – серб, і розмови про гроші

Потім був Нован, а по ньому ще кілька машин і водіїв, про яких було нічого і не було сил писати:

Нован – добрий майстер опалювальних систем

В Сараєво я зупинився в чудовій україно-боснійській родині:

Уляна, Ксеня, Самір – україно-боснійська родина

7 день. Самір перед своїм робочим днем вивіз мене з міста.

Потім я їхав на фурі, потім знов на фурі, а потім з Санелом:

Санел – мій останній водій у Боснії

Тоді я 20 кілометрів пройшов, доки зловив єдину маршрутку, що їхала тією дорогою. Машин там майже не було, йти треба було в дощ і вгору:

Трішки про людське, бо скільки ж можна про все підряд

Там мені поставили штамп посередині. Це вже другий такий штамп чорногорії за 5 років:

Паспорт з найменшою кількістю сторінок

У Чорногорії я приїхав у Подгоріце і зустрів там Юлю і Антона, які не зрозуміли, куди я їду і нашо:

Юля і Антон, які не зрозуміли, куди я їду і нашо

Вони мене посадили на нічний автобус до Пріштіни, у Косово. Було шкода, що не можна зупинитися, але паром вже був заброньований і слід було наверстати упущений час на кордоні Чорногорії, плюс упущений день в Угорщині.

8 день. В 4 ранку автобус прибув у Косово і я почав гуляти містом.

Зробив селфі з Клінтоном:

Чому Україна не визнає Косово?

В обід вже поїхав далі, в Македонію і зустрів Сабана з Косово: 

Сабан – албанський водій

Після нього було ще кілька водіїв, потім колоритний македонець Чедомир:

Чедомир – македонський водій цементовозу

Потім знову албанець з Косово Індріт:

Індріт – албанець з Косово

У подорожі через Косово я ідентифікував латентно ватних персонажів серед друзів, які підтримують братський російському, сербський імперіалізм.

В Скоп’є, столиці Македонії, я зустрів Рісто. Дивного македонця, що торгує на вулиці місцями у квартирі друга, якому він винен грошей:

Рісто – дивний македонець з торгового центру

Македонія чудова і гарна країна, але перенавантажена пам’ятниками, так, наче кількість пам’ятників додає македонцям причастя до болгарських нацгероїв.

9 день. Я прокинувся в хостелі в Скоп’є, з Македонії мені ніхто не написав і не запропонував зустрітись чи поговорити.

Але на БлаБлаКарі я знайшов Алекса і Лєну і з ними вже поїхав у Албанію:

Лєна і Алекс, з якими доїхав до Албанії

 

Потім я їхав з албанським студентом Енді:

Енді – гарячий албанський студент

І тромбоністом Дрітеном:

Дрітен – албанський тромбоніст у військовому оркестрі

А потім плив на паромі в Італію:

12096430_10153023605031783_1410316678296106877_n

10 день.

Вранці схід сонця був казковим:

12079422_10153024437496783_5523303544352270915_n

 

В Барі було страшенно складно. Складно все – вийти з порту, там на два тисячні пароми було дві кабінки на перевірку документів, у Албанії у порівнянні з Італією – супер сервіс, а тут – провінція задрипана. Вийти з міста було теж складно, знайти вайфай – неможливо. Купити італійську сім-карту вранці ніде. Я блукав і шукав хоч шось. Потім дуже довго стояв. Ніхто не зупинявся, хтось непривітно сигналив. Я зрозумів, що антрополоічну подорож на даному моменті можна вважати закінченою і зробив спробу знайти когось на БлаБлаКарі. Італія – була перша країна, де водії взагалі не відповідають. З 10 відповів один, з ним я і поїхав. Про нього нема чого писати, насправді. Він не говорив ні слова англійською і не був приємним.

Ще й той день я приїхав до Риму.

11 день.

Я зустрів Віталіка, єдиного героя з Італії:

Віталій – провідник до Колізею

 

Ну і зробив це фото. Дякую, що читали.

12144711_10153028762381783_2312089962522635935_n

 

Напишіть відгук

Позначки:

ЕКСПЕДИЦІЇ