флаїнґ &

ужасть, прочитав у френдстрічці про численні затримки перельотів)
літак за 5 годин до КиЙова… сніг пада, але не так страшно, як учора :)
….хочу закутатись у клавдієвський ліс… а буду там лише за 2 дні щонайменше :(
в кінці наступного тижня і, думаю, до самого нового року – готовий приймати гостей :)

застопив сьогодні польську дівчинку-військову. років 25 щонайбільше :)
вчора вечір протриндів з колумбійкою та бразилійкою на святі якомусь))
бразилійка намагалась доїхати в україну стопом, на польському кордоні пропустили,
на українському сказали – сорі, гоу хоум без візи…
і вона опинилась між двома кордонами, де здебільшого польські селюки ганяють соляру
колись українці теж ганяли, але нам треба віза, їм – ні. для чого їм знати англійську з такою вигідною роботою?
колумбійка не знала, що таке Паска ) а протестантів вважала сектантами))
бразилійка ж виявилась протестанткою, і довго пояснювала походження її церкви.
довгою виявилась і розмова про погоду.
лише місяць тому вони з захопленням розглядали кристалики снігу, які бачили вперше направду
а коли вперше в їх житті вдарив мороз – боялися на вулицю виходити
відмітив, що усміхаються вони навіть коли говорять про страшні речі (сніг, наприклад). завжди :)
але часом я випадав з розмови, особливо коли вони забували якесь англійське слово
і починали шукати схожості в іспанскій з португальською
тоді я просто спостерігав і думав, чорт, як же вони схожі на двох моїх однокласниць,
я навіть не пам’ятаю імен тих однокласниць, і коли це взагалі було? і чи було це? ))
але як вони схожі. ззовні зовсім інші, їх оточувало абсолютно інакше середовище,
усміхнені люди))
але всередині… всередині – все одне.
хоча звідки мені знати, що там у них всередині?

чим більше рухаюся у просторі, записуючи на підкірці спостереження
тим більше відчуваю, що очі починають помічати геть інакші речі
ми такі різні, ми граємо в політичні, релігійні та расові війни
а на кухні ножі з виделками у всіх лежать у верхньому ящичку,
смітник прошу шукати зазвичай під рукомийником
чим більше людей зустрічаю, тим безглуздішими здаються будь-які людські стосунки
чим більше місць навколо, тим менше потреба їх фотографувати і писати на стіні “тут був я”
але це мало б зробити мене нещасним, ніц не вражає, все безглуздо,
але натомість я відчуваю пекельне щастя, опіки на шкірі від щастя,
насправді я пишу це, бо завтра можу забути, бо завтра щось може змінити це
я часто пишу “враження напишу пізніше”
але майже НІКОЛИ не пишу їх пізніше..
хіба тоді вже, під кайфом від ностальгії, хочеться все згадати до кожної секундочки.
але лише перші стуки серця такі важливі, лише перші стрибки від щастя до стелі
в цей момент, в цю секунду

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ