jcjcjjc2333ouuu

Кримський культурний менеджер Халіл

Сьогодні, 26-го лютого – день кримського спротиву російській окупації. Халіл – культурний менеджер з Криму, він працював ведучим на кримськотатарському телеканалі і організовував концерти. Я кілька разів привозив йому у гості різноманітні європейські гурти. Тепер в Крим з Європи гурти не приїжджають, кримськотатарського каналу більше немає, а Халіл вже скоро два роки як живе у Львові. Вірив у тимчасовість окупації і намагався щось зробити до останнього.

– Як тільки все почалося – ми зібралися по підвалах і кабаках з палками. Нас було багато, але проти нас була професійна армія. Ми чекали, що Україна піде в якийсь наступ. А вона не йшла. В якийсь момент навіть здавалось, що ми зараз самі підемо. Але Чубаров нас зупинив. Я потім подумав, що це було дуже мудро. Чеченці чи дагестанці понесли колосальні втрати у війні з Росією – біля мільйону людей, а нас всього двісті тисяч.

До кінця весни Халілу здавалося, що це все ще дуже тимчасове, от-от міжнародна спільнота прийме якісь рішучі дії абощо. Він усе ще намагався робити якісь концерти в Криму, а коли його почали запрошувати в нове міністерство культури і погрожувати арештувати людей і апаратуру – вирішив поїхати геть.

– Масові концерти для кримських татар стали заборонені. Вони боялися, аби ми взагалі збиралися. Я вирішив, що треба все одно зберігати і розвивати кримськотатарську культуру і на території Криму зараз це просто неможливо. Так я опинився у Львові.

Зараз у Львові проживає близько одинадцяти тисяч переселенців.з Криму, з них – від двох до трьох тисяч кримських татар. При цьому у них взагалі немає своєї мечеті в Україні. Є лише кілька молильних домів.

– Це проблема, але ми намагаємося обережніше з цим питанням. Суспільство не готове до цього. Особливо після терактів, всі сприймають мусульман занадто радикально. Ми ж боремося з тим самим ворогом, не важливо, що ми іншої релігії. В загальних молильних домах можна зустріти і інших мусульман, які проживають в Україні. Наприклад, я зустрів дагестанців. Вони кажуть: “Вітаєм вас із Кримом”. А я їм кажу – ні, мене нема з чим вітати, я тут, бо з Кримом таке сталося.

Халіл працює в організації “Крим SOS”, він продовжує займатись кримськотатарською культурою і музичними проектами, але вже у Львові. Він вірить у те, що етнічній групі можна розвиватися навіть у екзилі, але обов’язково – на свободі. Тому він в Україні і чекає моменту, коли зможе повернутися до рідного Криму.

Прочитайте ще одну надихаючу історію про Наримана, який робить тут усе для того, щоб Крим повернувся. А потім про Юлю, яка допомагає переселенцям. А чи бачили ви як приймають іслам? Любов поділилась своїм досвідом.

Напишіть відгук

Позначки: ,

ЕКСПЕДИЦІЇ