67265_10152639714351783_5737178312800206700_n

Гергей і перші українці, яких я зустрів

– У мене таке ім’я як Сергей, тіки через Г. Я жив у 8 кілометрах від України. Їздив до друга подивитись на Україну – в нього з вікна уже було видно по той бік кордону. Він виводив мене на балкон і казав “онтамво вже Україна, бачиш?” Ніколи не зустрічав раніше українців. Тепер точно поїду.

Коли ми зустрілися з Гергеєм – у нього не було зовсім місця в машині. Коробки, дитяче крісло. Ми стояли на заправці і хвилин десять гралися в тетріс.

11081019_10152639713926783_2460159501970748557_n
Це сталось після того, як на заправку заїхав український бусик з арбайтерами до Італії.

– Слава Україні, – підійшов я до бусика. – Я страшенно хотів поговорити українською
– Привіт. – Досить дружелюбно відгукнувся водій. – Куди їдеш?
– В Португалію. Ви перші українці, яких я зустрів на дорозі. – Так якось слішком натхненно сказав я.
– Ясно, ну поговори з нашим шефом, може він тебе візьме. Він он з іншої сторони сидить. Я пішов обходити, як “шеф” почав махати тіпа “не підходь до мене”. Водій відкрив двері і каже йому.
– Та це наш. Давай он візьмем його до кордону. Скіки тут.
– Та мені похуй, – сказав шеф. – Скажи шо у нас нема місць.

А до того, як я зустрів цих українців було ще два поляка на фурах. Вони страшно були раді мене бачити і поговорити трохи польською. Спершу я сів у фуру до одного і той довго мені показував на мапі як він їде. Їхав він, скажу я вам, зовсім мені не по дорозі.

Другий взяв мене, бо подумав, що я до Словаччини, а не до Словенії. От не могли вони якось більш по-різному назватись?)) він в мене спитав, чи не буде 500 форинтів, бо в нього скінчилось бабло і не хватало на файку. Ми ще стояли на стоянці. Я нашкрябав йому 500 форинтів, а через хвилину виявилось, що нам не по дорозі.

– Ей, забери!
– Та нє, хай буде!
– Тоді я дам тобі їжі.

І він почав діставати якісь банки із сухими супами, якісь консерви і ще щось, що я б навряд коли-небудь поїв у цій подорожі. Ще б шоколадку якусь я б взяв. Але фірмани такого не возять.

– Та нє, я не візьму. Все ок!

Він був вражений. Надломав трохи стереотипи дядьку – автостопщик дав дєнєг водію і ще й не поїхав з ним. Але він був дуже милий і приємний.

І да, я вдячний судьбі, шо українці яких я зустрів, оказались саме такі, бо інакше я б не зустрів Гергея.

– Хей, обніми мене. – Сказав Гергей, – це ж можливо буде твій останній хаг. Завтра в новинах я прочитаю про замороженого українця на дорозі. І взагалі – якщо я тебе не найду на фейбсуці – я дзвоню до поліції.

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ