іраа

Іра хоче повернутись в Україну

Вже рік живе в Неаполі. Ця історія відкриє вам трішки очі на те, якою є Італія для багатьох наших мігрантів. Неаполь і околиці – безмежно красива частина Італії з фантастичною історичною спадщиною. Але життя тут теж має свої нюанси.

Іра тут вчилась, стажувалась, тепер працює маркетологом в одній італійській компанії. Ми разом колись вчилися в Могилянці. Вона – на філології, я – на хімії. Іра писала якісь рецензії, я давав їй книжки, які отримував від видавництв. У Іри був нікнейм Сапфо.

Вчора ми зустрілися на залізничному вокзалі у Неаполі, випили кави і вирушили разом підкорювати Везувій. Іра в листопаді летить в Київ і каже, що рахує дні.

– Я скучила за містом, де можна розрахувати власний час. – каже вона. – Тут буває, що метро просто в тунелі на 20 хвилин застряє і все. Електрички всі спізнюються. В місті неможливо пройти пішки – мопеди зносять навіть на найменших провулках. Стільки сміття на вулицях, такий хаос.

Я був у Неаполі усього півдня. За цей час я встиг побачити цілих чотири українських магазини в різних районах міста. І встиг трохи скаженіти від трафіку, кількості жебраків, хаосу, розритих вулиць, поламаного асфальту, сміття, хамства на дорогах. І у той самий час тут вражає еклектика – безліч мігрантів з Африки, у той самий час в житлових будинках в нішах біля дверей скрізь є величезні алтарі. Якісь – з фотографіями померлих, якісь із маленькими статуями чи цілим скульптурним венігретом з біблійних сюжетів і померлих жителів цього дому.

– Я живу в італійській родині. – розповідає Іра. – Вони фанатично релігійні. Два рази на рік їздять до гори Межигір’я у Боснію, де начебто являється Мадонна. А додому приводять жінку, у якої лоб, руки і ноги кровоточать. Тут усі дуже зважають на Папу Римського. Але перед ним зараз непрості рішення: він має сказати, що думає про геїв-священників і про боснійську гору, куди їздять паломники цілими караванами з усієї Італії.

З речей, які мене вразили у Неаполі – я, напевно, ніде не бачив стільки розвішеного прання вздовж будинків, балконів, вікон, всередині домів, у які легко заглянути, бо вікна ж відчинені – треба, аби білизна сохла. Висять цілі ряди трусів і шкарпеток, наче в кожній квартирі живе не сім’я, а табун італьяно веро. Тому, одне з моїх ключових питань до Іри було досить прозаїчним: “Для чого вони стільки перуть?” Іра голосно засміялася, закриваючи долонею обличчя. Я зрозумів, що за півдня, проведеного в Неаполі, я вже помітив те, про що вона думає давно.

– Я не знаю! В нас в родині дві пральні машинки. І вони весь час завантажені. І вони весь час щось перуть. Як не переться – так сушиться.

Іра добре підмічає безліч наших cultural differences.

– У італійців заведено зустрічатися по 10-20 років. Вони часто зустрічаються з 17 до 30 років з однією людиною. Часто зраджують їй, обоє зраджують. Але продовжують зустрічатися. І це не йде до шлюбу чи дітей. Просто отакий стиль життя. В Україні дивно комусь сказати, що ти 20 років з кимось зустрічаєшся.

Тут справді відчувається високий рівень корупції. Неймовірно високий. Це, наприклад, поліцейські рейндж ровери і ламборгіні. Не вірите? Погугліть. Це абсолютний хаос на вокзалах і аеропортах і таблички “побудовано на грант ЄС”. Такі ж самі таблички стоять в Данії чи Швеції, чи в Польщі у ідеально спланованих інфраструктурних об’єктів.

– Я коли прийшла стажуватись в компанію – зі мною дуже погано поводились. – каже Іра. – Потім я говорила із одним добрим знайомим, який, як виявилося, знає власника компанії. Розповідала йому про свої проблеми. На наступний день прийшла – усі стали такі милі. Він подзвонив власнику, очевидно. Тут без криші ніяк, без зв’язків – нікуди. Мені здається, що в Києві корупція значно менша, ніж тут. В Україні все значно більш сучасне і комп’ютеризоване. В Києві легко побачити людину, що читає з смартфона чи читалки. Тут – це неймовірна рідкість. Інтереси в італійців часто дуже банальні. Футбол і їжа. Про їжу можуть говорити годинами. А про футбол – то взагалі. Тут Дніпро нещодавно перемогло в Неаполя і зі мною деякі мої одногрупники не хотіли говорити.

Іра потрапила у Італію з власної ініціативи і власними силами. Вступила на мастер в університет і отримала стипендію на навчання.

– Коли я проходила конкурс на стипендію в університет – я була другою в рейтингу. Це мене шокувало, бо це був рейтинг серед італійців. Я – єдина іноземка в групі. Але навчання потім часто давало відчуття, що я просто втрачаю час. Професор запізнюється в кращому випадку на двадцять хвилин. В кращому.

Тим не менше – Іра хоче знайти кращу компанію в Італії і переїхати в більш спокійне і менш хаотичне місто тут. Одного дня вона планує повернутися в Україну з набутими знаннями і досвідом. Кілька тижнів тому вона написала на фейсбуку: Love you, Ukraine. I know that one day I will come back and give you all the experience I’ve got here.

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ