000київ4

Київ-Львів автостопом. 10 квітня

Вчора з Києва я виїхав досить пізно, о 7 годині вечора, дощ, що лив весь день, скінчився, і я доїхав до Дачної, пішов уперед, але на місці, де зазвичай мені треба хвилин 5 на ловлю стояла тьолка. Тьолка була настільки огидною, великою, з опухшим обличчям, короткою стрижкою, джинсовим костюмом, що я й подумати не міг, що стоїть вона тут – на роботі. Але я й не став поряд з нею, я простягнув руку й пішов уперед. Йшов, йшов, йшов…Зупинився за метрів 200 від неї. вона теж підняла руку і вийшла майже на другу смугу. Раптом вона розвернулась і побігла до мене. Я позадкував повільно, тримаючи руку й далі бігла вона довго, то падала на коліно, то оступалась і наче підвертала ногу об брівку. Вона була явно вбухана і коли тьолка наблизилась до мене впритул і прокричала – “Я ТЕБЯ ПРЄДУПРЄЖДАЛА”. Я відчув дикий запах перегару, в мене навіть не знайшлось що відповісти, я просто розвернувся і пішов далі, хоча далі починався відбійник і я йшов вже практично по першій смузі.

За метрів 100 від мене попереду зупинився мерс. Я побіг. Коли я підійшов мені стало трохай лячно – це був mercedes cls на московських номерах, в якому сидів простий мужчина, я кинув речі в багажник (хоча на курсі автостопу попереджав усіх, що краще цього не робити.) І сів. Ми дуже швидко порозумілися. Він розповідав, як до нього чіпляються на митниці через машину, вивертають геть усе. І тільки наші. І завжди “Дай хоть сто грн, шо жалка?” соромно за цих блядських “наших” він їхав з самого ранку і вже стомився, але питання чи є в мене права мене спантеличило, я реально пожалкував, що досі, не маю прав: повести цього звіра по трасі було б, напевно, райським задоволенням.

Він засмутився з цього приводу. Довіз мене майже до житомирської об’їзної і звернув в мотельчик заночувати. В мотельчику до нього одразу ставлення наче до біґбосса, він з цього ржав і сказав, що у львові дівчата мають добре клюнути на його машину. Він не понтувався, він просто стібеться над цими правилами нашого суспільства, і цим страшенно мені імпонує. шкода, що ми так мало проїхали. Я сказав йому, що з дівчатами москвічу на мерседесі має точно підфортить.

Далі я йшов по житомирській, досить довго, поки не почався дощ, я знайшов міст, під яким можна було хоча б трішечки сховатись, але дощ задувався, а тоді пішов такий лапатий сніг. Ооо. В голові закружляли мерікрісмаси самі, це було направду дивовижно!

Тоді став рейсовий автобус, я навіть з ввічливості спитав, скіко – до кільцевої. Водій махнув рукою. Далі я йшов кільцевою, стало дико холодно, але хоча б дощу вже не було зупинився бус, там була купа людей, якихось братів-сватів. Водій засинав і з’їжджав на зустрічну, тому ми зупинились і він пів години спав, а тоді довго пив каву. Втрачався дорогоцінний час.

Ми приїхали на заправку за 50 км до Рівного дуже пізно і там я провів години ЧОТИРИ. Машин не було взагалі. Зате я знайшов кльового співрозмовника – Колю. Він працював на цій заправці і бачив за кілька років вже багато. Бачив міністра культури Оксану Білозір, яка, коли в них вимкнули воду ходила в туалет на відро, цікаво, що відчувають міністри культури в цей момент, як вони переживають за культурність нації. Він пам’ятає усі машини усіх, найпафосніше приїжджав Литвин (заправився на 3000 грн), а коли приїздив Кучма (заправлявся на 600), на картці його водія не було грошей, це виглядало дуже смішно, розповідав Микола, як водій повертається до машини, там сидить Кучма і по бокам дві тьолкі, і водій каже – шеф, кончілісь дєньгі. :)

Я йому розповідав свої історії, було дуууже весело. О 4 мене взяв Олександр. він віз до Львова вату. Ми говорили досить довго, але очі в мене вже закривались і не відкривалися, він сказав – спи собі! А я думав 15 хв посплю і прокинусь далі говорити, прокинувся по будильнику, але розмова більше не клеїлась я спав з відкритими очима, і іноді взагалі здавалось, що прокидаюсь на кожні 20 км разочок.

Він завіз мене на початок Стрийської і я сів на грьобану маршрутку, в якій так, курва, захопився любованніям ранкової львівської маршрутко-гімнастики, що й не помітив, як заїхав на Винники. В результаті по дорозі назад, з Винників була розплата для мене – я долучився до традиційної львівської фізкультури :)

А тепер я, як завше, сидю на Вірменській, 35, жию в сусідньому будинку до середи. Приходьте на каву, львів’янчєгі 😉

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ