000_2

Юрген і Оля з комуни “Лонго Май”

Юрген один із тих, хто започаткував кооператив “Лонг Май” в Україні, він приїхав на Закарптаття ще у 98-му і вирішив залишитися. В селі Нижнє Селище він допомагав робити першу сироварню, що відкрилася за сприяння швейцарських фондів і дала усьому селу роботу. Сьогодні вранці ми з групою спеціально приїхали на сироварню удосвіта, щоб переконатись на власні очі, як з усього села селяни везуть на мопедах і велосипедах банки з свіжим молочком на сироварню.

Раніше за Юргена в село потрапив француз Орест і спершу вони робили усе разом, а пізніше спільнота розділилася. Орест більше почав займатися підприємництвом, а Юрген – творчістю. Орест відкрив власну ферму з виробництва ковбас, а Оля з Юргеном заснували виробництво соків прямого віджиму. Вони вирішили займатися соком, щоб зберегти яблуневі сади регіону і виробляти якісний натурпродукт доступний по ціні українському споживачеві. Щоправда, цього року в них не вийшло зробити власну продукцію. Сироварня дає можливість здавати молоко за оптимальну ціну, щоб не виливати його свиням чи возити в Хуст і стояти там на базарі.

– Ми навіть не уявляли собі, що може таке бути. – Розповідає Юрген. Він австрієць, але українську реальність сприймає вже за частково свою, ту, з якою треба миритися. – Просто купити і перевезти вживане обладнання, щоб зробити тут бізнес, щоб дати якусь зайнятість – майже неможливо. Нам треба було розбирати на шурупчики перед кордоном його, щоб перевезти. На це пішла купа часу, ми хотіли оновити обладнання і збільшити обсяг цього року, натомість взагалі пропустили сезон збору потрібних нам овочів та фруктів.

14 років тому Юрген зібрав гурт “Гудаки” з місцевих музикантів, що грали по весіллях. Тільки цимбаліста взяли з Ужгорода, решта з Хуста або Хустського району. “Мєсні”. Не зважаючи на те, що в них досить багато гастролів закордоном, концерти в Україні Юрген називає благодійністю.

– Ми маємо стільки вкласти в концерт в Україні, аби він був успішним. Нас ці питання взагалі не обходять закордоном. Запрошують і все роблять самі. А тут – найчастіше навіть звук – це жах. Ми виступали у найбільших київських клубах і наривались на глухих і байдужих звукорежисерів. Фінансові умови невигідні, ми тут граємо іноді для благодійності. Бо уся наша музика – українська і ми мали б бути орієнтовані на Україну. Але в нас більше концертів у Швейцарії, Франції тощо.

Про них говорить державне Швейцарське радіо: “Їх останній CD – шедевр, що стосується музики, поезії та дизайну. Цей диск – мистецький витвір сільських музикантів, які вирішили самі творити свою долю і жити відповідно до своїх пристрастей.” Ми цілком випадково потрапили на репетицію “Гудаків”, а опісля поїхали до них у гості. Юрген уже чекав на нас вдома, за кермом була Оля. У Олі і Юргена двоє дітей – Нестор і Тереза, сміливі і ініціативні малі, що заводять розмови і знайомства з дорослими першими.

– Ми дуже не любимо безініціативність, – розповідає по дорозі до хати Оля. – До нас приїжджають час від часу волонтери, що не хочуть займатися нічим. Приїжджають і питають “що у вас можна робити?” А у нас можна стільки всього робити, тільки треба це самому побачити. Якщо люди не бачать – вони самі не хочуть нічого робити. Такі нам не потрібні, ми не шукаємо працівників, ми шукаємо однодумців. А це значно складніше.

Люди в селі загалом добре ставляться до кооперативу “Лонго Май”. Вони дали можливість реалізувати себе мешканцям невеликого села на 3 тисячі мешканців, тоді як сусідні села стоять розбиті. У цьому брала і активну участь місцева громада. За грантові гроші вони відновили водогін до школи, дитсадка, В загальноосвітній школі десяток років тому збудували біотуалет, якого в області, а можливо, і в Україні немає. Така конструкція дає змогу оберігати питну воду, оскільки каналізації в селі немає.

Юрген і Оля одразу були трохи закритими до спілкування. Ми значно більше розговорилися вже під кінець зустрічі. Вони сприймали нашу групу як журналістів і я до цього намагався підготуватися. Я читав інтерв’ю з ними, яких в інтернеті вже досить багато і знаходив у всіх практично одні й ті самі питання. Тягар публічності громіздкий і досить складний і я намагаюсь по різному говорити з тими, хто готовий ділитися інформацією і тими, хто вже робив це безліч разів і відчуває значно більше ефекту від безпосередньої роботи, ніж від спілкування із непідготовленими журналістами. У мене було саме таке відчуття на початку нашої розмови.

Вони час від часу організовують групи іноземців, близько п’ятдесяти осіб на рік з Швейцарії, Німеччини, Британії і роблять здебільшого “музичні подорожі Закарпаттям”.

– Я просто роблю те, що мені близьке. Ми живемо у людей, маємо закарпатську кухню, робимо майстер-класи із місцевих співів і європейці у захваті. – Розповідає Юрген. – Коли мені каже 65-річний чоловік, що був у більшості закутків цього світу, що ця подорож – найкраща у його житті, я відчуваю, що роблю все правильно. Для багатьох європейців Таїланд чи Філіппіни – це, начебто далеко, але вони значно ближчі, ніж Україна. Україна для них значно небезпечніша і незвіданіша, хоча знаходиться тут, поряд.

Це вже друга історія про кооператив Лонго Май у селі Нижнє Селище. Перша була про Таню:

Нагадую, що ці прекрасні люди шукають волонтерів і спільників весь час. У них є купа ідей, але ви маєте до них приїхати зі своїми. У вас вони мусять бути, якщо ви вмієте мислити. В сезон збору фруктів та овочів вони розшукують волонтерів для Соки прямого віджиму Лонго Май і наступного року відкривають навіть хостел у селі. В цьому селі активностей більше, ніж у більшості районних центрів України, так що ви маєте тут побувати і відчути це. А може і знайти себе тут. Заїжджайте до Олі і Юргена в Нижнє Селище.

Ще одна історія про кооператив “Лонго Май”.

Напишіть відгук

Позначки:

ЕКСПЕДИЦІЇ