00_1_3

Мар’яна про проблеми освіти

Із Закарпаття. Вона вчиться на українській філології в Ужгороді і паралельно працює в їх місцевій компанії Point Camp, що організовує дитячі табори по усій Європі для дітей з України.

Мар’яна приїхала лише на третій день нашої новорічної експедиції і на два дні раніше поїхала. Вона одна з трьох учасників нашої групи, кого я не знав взагалі і найбільше переймався, чи зможе, чи витримає навантаження. Але Мар’яна виявилась значно старшою за свій вік, їй усього 19, вона вже досить багато об’їздила автостопом, організовує дитячі табори і паралельно вчиться. Як виявилося, Мар’яна була на моїй лекції в Ужгороді. В свої 19-ть вона живе активним і доволі продуктивним життям.

Мар’яна народилася і виросла у місті Берегово, де майже половину населення складають етнічні угорці. Її клас у школі був поділений навпіл – половина мадярів і половина українців.

– Більшість угорців майже не знають української. – Каже Мар’яна. – Зате в Берегово більшість добре знає англійську. З угорськими однокласниками ми спілкувалися англійською. У них немає мотивації вчити українську, в нас немає мотивації вчити складну угорську.

Мар’яна добре знає і розуміє проблеми нашої освіти. Вона шкодує, що в школі не вивчила угорську, коли могла це легко зробити у мовному середовищі, які більшість сприймають не як перевагу, а як недолік. Навчання – як тягар. Дуже дивно, що з такою методологією тут все ще знають принаймні одну мову.

В Україні є угорсько і румунськомовні населені пункти, а не лише російськомовні і проблемою усіх цих регіонів є відсутність мотивації вчити навіть державну мову країни, у якій меншини живуть. Але є і зворотній процес – ці села ідеальні для зародження цілої плеяди білінгвалів: перекладачів, дипломатів тощо. Але нас з самого дитинства вчать вчитись заради оцінок, а не заради знань. Найстрашніше, що старші люди, народжені до того, як сюди прийшов совок, досі володіють трьома-чотирма мовами, а тепер це рідкість. Декомунізація все ще більше стосується назв, а не принципів. Мар’яна мріє взяти участь у новому освітньому процесі і вже займається цим у приватній ініціативі.

– Я працюю в компанії, наші тури коштують досить дорого для дітей. – Каже вона. – А я хочу працювати з дітьми, чиї батьки не здатні такого собі дозволити.

Такими дітьми має займатись держава. А державна освіта поки тільки відбиває бажання до розвитку. Мар’яні тільки 19 і я вірю, що вона має шанс цього моменту дочекатися і змінити щось самостійно.

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ