Mission impossible: Visa to Ukraine

Написав студент-мандрівник із Алжиру, що дуже хоче відвідати Україну і потребує допомоги. Хлопцю треба запрошення з Державної міграційної служби України. Запрошення, щоб з туристичною метою відвідати Україну. Посольству України в Алжирі не підходять квитки і бронь готелю, як вимагає більшість країн світу. Від папірця, виданого якоюсь службою, щось для них зміниться. Це при тому, що мультивіза в Україну коштує 200$ (небагато знайдеться студентів, що захочуть подорожувати в країну за такі гроші, цілий Шенген – 60$, тож я йому допоможу). А тепер, увага! Орган, що має видавати запрошення для іноземців має веб-сайт. Але він… тільки українською мовою! Welcam in Ukrain!

До речі, ця ж сама міграційна служба мала обмінювати старі паспорти на ID-картки вже з 1 січня, потім з 1 лютого, а тепер – невідомо.

До цієї ж самої міграційної служби колись батьку мого знайомого треба було сходити з пляшкою коньяка для того, щоб вони підтвердили його існування. Він провів місяць у Китаї без документів. Те саме було зі мною в Індонезії – я робив новий паспорт і моя мама змушена була піти за мене в міграційну службу, де виявилось, що чиновники мейлів не читають.
Тут в коментарях люди розповідають як корейцям, ланкійцям, індусам відмовляли у візі, навіть із запрошенням. Я знаю австралійця, що отримав візу Росії, але не отримав української і мав об’їжджати через Білорусь, хоча мріяв потрапити в Одесу. Австралійський турист – ось кого треба по-справжньому боятись.

Алжирець пробував надсилати листи. Я спитав, а якою мовою? Звісно, англійською, він сказав. Це для нього звісно. Алжир для вас далека Африка, а для Світового Банку – в півтора рази більш розвинута економіка за нашу. І туди отримати візу простіше, не зважаючи на те, що Алжир – ісламська країна закритого типу. Там туристи потрібні, тут – ні.

ЕКСПЕДИЦІЇ