3344

Активіст Михайло зі Світловодська

Громадський активіст Світловодська, 33 роки. Ми домовилися зустрітися і розпитати побільше про місто, оскільки про Світловодськ якоїсь свіжої інформації мало. Місто було побудоване під час будівництва гідровузла. Старіші поселення тут були затоплені, натомість завезено безліч переселенців з різних регіонів совка.

Я особисто знав про місто від свого дружбана Яна, світловодчанина, з яким ми трохи пожили спільно на одному острові – Ява. Пам’ятаю, як я повів Яна в ресторан спробувати індонезійських жаб. От тоді він і вскрився! Ян розповідав про те, як у буремні 90-ті йому з батьками не було чого їсти і він ходив з батьком то на риболовлю, взимку сиділи у ополонок, іноді вони ловили жаб і вдома їх смажили.

– Я пам’ятаю і Яна ще малим, і його батька. – Каже Михайло. – Світловодськ дуже маленьке місто. Тут більшість одне одного знає. З 90-х тут багато чого змінилося. Ті часи місто пройшло бойовим хрещенням – тут палили машини, вбивали, розстрілювали, бандити тут були абсолютно неконтрольовані і непокірні. Голодні часи, підприємства закрилися, місцевим людям взагалі не було де працювати. Раніше ж у місті більшість працювала на оборонну галузь, а Україна армії вже не потребувала, тож заводи просто порізали на метал. Покращень з того часу не так багато, але жаб з голоду тепер тут, напевно, вже не їдять.

Михайло займається громадським активізмом. Він каже, що з цим у місті багато проблем, оскільки безліч людей все ще не розуміють, навіщо це. Відстань між владою і населенням так само велика і вони намагаються її розірвати.

– Взагалі тут ситуація така: більшість людей досі вважає, що все має робити хтось, а не ти сам. І будь-які зміни треба робити твердою рукою. На когось нагримав – той зробив. А якщо не зробив – дав в рило. З 90-х змін багато, але багато людей у влади, що пройшли і пам’ятають той час. Тоді я ходив на секцію з боротьби – бо мені хотілося піти на дискотеку. А який дурень піде на дискотеку, якщо не навчився битися і захищатися?

У містах часто у місцевого населення просто немає мотивації, влада не намагається привернути громадськість до роботи, бо таким чином може накликати на себе і відповідальність. Вони не розуміють, що це можливо, що самі мешканці можуть змінювати власне місто, варто тільки дати їм інструменти і поштовх. Познайомила мене з Михайлом Ксеня, дівчина, що працює у відділі туризму районної ради і була на моїй лекції. Ксеня розповіла, що на неї б косо дивилися, якби дізналися, що вона зводить мене з діячами міста.

– Тут існує абсолютно нездорова конкуренція, – каже Михайло. – От вона працює в райраді, а я маю відношення до громадської активності в місті. І вони з нами трохи ворогують, бо вони займаються районом, а ми – містом. Замість того, щоб спільно втілювати якісь проекти. Це не лише наша Світловодська фішка. Так у багатьох містах. Для чого ця конкуренція? Кому вона потрібна?

Михайло записав невеличке інтерв’ю про подорож Надніпрянщиною і проект перехожі. Виявилось, що він ініціатор створення “Громадського Світловодськ”. Після інтерв’ю він написав: “Ти мене надихнув. Я створю на громадському рубрику про видатних людей міста! Вже є зо п’ять людей на приміті.” Ставлю галочку навпроти міста Світловодськ: зустрілися ми точно не дарма.

 

Прочитайте також історію про те, як ми ходили в гості до Леоніда, у якого вдома справжня радіорубка.

ЕКСПЕДИЦІЇ