12507147_10153175789801783_962947687386076493_n_1

Наталя: Канів – найкраще місто на Землі

Народилася в Луганську, де закінчила музичне училище. Вчилася на диригента. Звідти поїхала поступати в Київську косерваторію, але в останній день подачі документів, а в документах виявились проблеми. В її дипломі не стояло печатки. Тож плани на велику музичну кар’єру трішки підкоригувалися. Тоді вона уперше приїхала в Канів. Тут жили дід з бабою її хлопця.

– Я стояла посеред міста і мало не плакала. – Згадує вона. – Я питаю в них, де тут центр. А вони – ось тут, оце центр. Я питаю, а по чому ви визначаєте? А вони кажуть – ну, тут є універсам. І тут повз мене проводять корів. Через центр міста. В Каневі я вперше почула українську. Я завжди думала, що українська – як латинь, ми її вчили, звісно, але ніколи не чули. А тут я почула на переході, як маленька дівчинка до тата говорила українською. Я схопила за руку хлопця і кажу: ти чув? Чув? Це ж українська!

З того часу пройшло багато років. Сприйняття міста для неї змінилося кардинально.

– Я багато поїздила по Україні. Це найкраще місто! Краще Канева не існує. Ви б бачили, як тут затишно влітку і навесні. Приїжджайте до нас навесні! Ми часто з сестрою ходимо тут на дамбу дивитися захід сонця і плачемо. Це так красиво! Моя сестра переїхала як тільки почалася війна. Вона була в шоці. Її безкоштовно стригли в перукарні, бо знали, що вона біженка. А її це ображало. Вона мені казала: я не хочу, щоб до мене ставилися так. А їй, наприклад, робили манікюр, вона в мене красуня, і казали: не треба грошей, хай у вас на Донбасі все буде добре. Вона була шокована від того, які тут люди.

Наталя 20 років викладала у місцевій музичній школі гітару, а зараз дає приватні уроки і працює при туристичному клубі. Каже, що насправді вона навчає не на гітарі грати.

– На гітарі? Я не на гітарі вчу. Я соціальний працівник. В мене вчаться від 14 до 17. Я пам’ятаю цей період сама. Це коли ти хочеш весь світ послати і тобі здається, що ти найкрутіший. Це коли ти закриваєш двері і кричиш “не заходьте”, а потім ображаєшся, що до тебе ніхто не зайшов. Я півуроку з моїми учнями просто розмовляю. Це дуже важливо – пробувати їх розуміти. А я просто пам’ятаю себе у тому віці!

Ми виходимо з кафе, де зустрілися з Нателею у рамках експедиції #naddnipryanshchyna і йдемо до їдальні – їсти. Наталю як вчителя музики нам порадив її ж ученик Сашко, в якого ми ночували і про якого була попередня історія. Він сказав, що вона його кумир. І ми самі чули того вечора, як круто грають і співають двоє її учнів. Такі слова про викладачів, на наших теренах, погодьтесь, почуєш не часто. Тож ми вирішили познайомитись і в неї знайшовся на нас час.

– Бачите які тут стіни обшарпані? – показує Наталя кілька радянських багатоповерхових побудов. – Я тут зроблю якісь мурали. Тут мають бути малюнки. Місто не може бути таким сірим.

З Наталі просто струменить енергія, вона суперенерджайзер, в неї купа ідей і бажання самій чомусь досі вчитися і пізнавати. Вона розпитує нас про досвід організації фестивалів, оскільки вже два роки вони роблять у Каневі фестиваль “Простір Єдності”, на який просто скидаються грошима. Вона мріє до Канева привезти хоча б кілька відомих гуртів. Я вчився 8 років музиці в різних музичних школах і зараз візьму хіба три акорди. Не знаю, як би було, якби я народився у Каневі і потрапив на музику до Наталі, але я трішки заздрю її учням. А коли в Канів будуть їздити не лише на могилу Кобзаря, а й подивитись на сучасний стрітарт чи відомий і великий фестиваль – ви вже будете знати, що бурхливе життя міста почалося із вчительки музики родом із Луганська.

Прочитайте також про учня Наталії Володимирівної – Богдана та  друзів Богдана та Наталі, які нас захостили.

ЕКСПЕДИЦІЇ