000000

Арт-менеджер Нателла Шавадзе

Киянка з аджарською кров’ю. Арт-менеджер і художник. Ми проїхали разом тисяч двадцять кілометрів автостопом і ще незліченну кількість різними іншими видами транспорту. Ми безліч разів опинялися в неймовірно тяжких умовах, спали на вулиці, в наметі, на зупинках і автостанціях, в норвезькому лісі, в турецькій фурі, в грузинському поліцейському відділку, їли що попадеться, часом не їли зовсім. Так ми проходили спільну школу життя у подорожі і подорожей у житті.

Влітку 2012-го, коли в Україні і Польщі гриміло Євро – ми поїхали в подорож навколо Балтійського моря, де банк анулював єдину нашу картку і залишив нас з кількома десятками євро на двох за північним колом. У якийсь момент ми зрозуміли, що на добру половину шляху опиняємося без грошей. Був один день, коли ми були страшенно голодні, вихідний, якесь католицьке свято, але це був єдиний день за два тижні, коли з їжею було справді досить скрутно. Ми жодного разу не просили, нас пригощали скрізь. Ми відмовились від пересилки грошей поштою, відмовились від будь-якої допомоги, ми прийняли виклик і зробили це!

– Я не можу згадати нічого поганого з тих подорожей, – каже Нателла. – Це треба дуже постаратись, напружитись, аби пригадати щось негативне. Але є якісь речі, які не вкладаються у голову досі – наче це було не з нами. Наприклад, коли ми ночували у албанця вдома, не маючи спільної мови, чи як тікали від грузинського охоронця, який збирався замучити нас своєю гостинністю, чи як спали у фурі турка і дві доби з ним разом їхали через всю Туреччину і він жодного разу не давав нам заплатити за себе в кафе.

Я займався плануванням наших маршрутів, вів розмову, навіть з тими, з ким спільної мови не було, як, з турком, з яким ми їхали дві доби і говорили весь час, не знаючи жодного слова з мов одне одного. Нателла фотографувала і замальовувала. Взагалі вона дуже цікаві штуки малює.

А познайомились ми навесні 2011-го. Я тоді саме планував довготривалу самостійну подорож навколо Чорного моря. Десь за два тижні до початку ми і зустрілися. Нателла мала необережність поцікавитись, чи можемо ми поїхати разом і, сподіваюсь, не пожалкувала про це)) На той момент ми були практично незнайомі і ця подорож була не лише вештанням 13-ма країнами, але і світами одне одного.

Я дав їй почитати рукопис свого тексту. Історії, що почалася п’ять років тому з чеченців і японки у Парижі, з Челябінської жесті, з Брюссельської німфи, з великої любові, з хвороб і переймань, і ще тоді вилився у довгу розповідь.

Коли текст потрапив до Нателли – вона намалювала неймовірні ілюстрації і це був мій найбільший поштовх видати це. Але малюнки з’явились за два роки після тексту. Я перечитував його десятки разів і не міг зрозуміти, як це привести до ладу. Він мені більше не подобався. Нателла мала виставку своїх візуальних інтерпретацій цієї книги щонайменше у п’яти містах. І от, я забрав у неї ці малюнки, щоб відсканувати і тепер знаю точно – наступного року книга таки буде. Її малюнки – найбільше моє натхнення нарешті доробити цей текст.

Про Нателлу я можна розповідати годинами. Це фантастична людина-вихор. Коли ми з нею подорожували Грузією, де, як і скрізь, усі одразу ж питають ім’я, але відбувається щось особливе, коли там чують, що її звати Нателла – радіють якось так щиро по-дитячому, наче зустріли сестру, про яку ніколи не знали, наче в латиноамериканському серіалі знайшов свою дочку чи сина, вона викликала у всіх наших місцевих попутників захват і гордість. Нас приймали як закордонну частину своєї родини. Знаєте, як це буває? Коли ваші родичі живуть за кордоном і ви накриваєте їм стіл так, аби вони не відчули, що тут, вдома, гірше. Нам кожну третю ніч співали грузинські пісні, рікою лилися напитки і наїдки випадкових людей, що брали нас переночувати додому, не знаючи про нас нічого. Усі ці історії вже дуже скоро можна буде прочитати на папері. А все, насправді, завдяки їй.

Зараз Нателла живе між Львовом і Києвом. Каже, що у Львові спокійніше і простіше, але важко працювати через рослабленість, а у Києві треба трішки звикати до хамства, зате ритм значно динамічніший. Ми не бачились сотні років. Дякую тобі, Нателло, за імпульс, запальність і терпіння.

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ