11216836_10152886786366783_4772199021199864367_n

Немає сенсу намагатися досягти того, що зараз не на часі

Друзі, мій фейсбук на якийсь час перетворився на проект мотивуючих історій про людей прхж і якісь неймовірні зустрічі. Величезна частина цих зустрічей – з українцями у світі. Я думаю, в результаті вашими мольбами, лайками і решарами це закінчиться якимось цікавим арт-проектом офлайн.

Часто питають як я шукаю героїв. Як знаходжу в якійсь далекій Малайзії, Таїланді чи В’єтнамі українців. Скажу вам чесно – знаходжу завдяки вам. Все більше людей читає ці історії, все більше натхнення це дає і виходить так, що я взагалі нікого не шукаю. Випадкові зустрічі, давні знайомі, нові друзі, звичайні перехожі і попутники.

Але, по-перше, я не встигаю писати про половину з тих, кого зустрічаю. Частково через брак спілкування, частково через брак часу. Але мені цікаві абсолютно всі люди і історії. А, по-друге, я взагалі не намагаюсь форсувати події, нав’язуватись на побачення тощо. Всі, кого мені доводиться зустрічати, це несподіванки долі.

У квітневій подорожі з Києва до Лісабону, за якою ви, можливо, слідкували не вистачає однієї короткої історії. Всі історії можна прочитати тут.

А історія та була дуже прозаїчною і короткою: у день, коли я був у Лісабоні, відбувався концерт Святослава Вакарчука і мені написало кілька людей, що я маю обов’язково його відвідати і познайомитись з ним. Я хотів про нього написати історію – таку ж саму, як писав про водіїв фур і угорських мєнтів, в одному ряду з українськими заробітчанами і боснійськими пациками. Я на це тоді повівся, сам написав кільком людям, які його знають, і мені спробували організувати коротку зустріч. Але організатори концерту не до кінця розуміли, хто я такий і що мені треба, я простояв і промерз перед входом на концерт годину і застудився.

Я у тій подорожі спав на заправці при мінусовій температурі, я їхав у багажнику пиріжка, стрибав вночі в горах, чекаючи на машину, лежав на каменях барселонського пляжу. А захворів на вході на концерт, на який мені зовсім не треба було.

Те ж саме відчуття ви переживаєте, ходячи на роботу, яку не любите. Ви хворієте, опускаються руки і імунітет. Те ж саме, якщо ви з не своїми людьми. Ви слабшаєте. Цей маленький урок мене ще раз стукнув по голові і нагадав прості істину: немає сенсу намагатися досягти того, що зараз не на часі. Немає жодної потреби у людях, які вам не близькі.

Я займаюсь антропологічними дослідженнями на аматорському рівні, тому мені так цікаві люди, цікаві cultural differences, цікава різнобарвність і контрастність. Я усміхаюсь усім і радію кожній такій зустрічі. Дякую, що читаєте все це і надихаєте.

Напишіть відгук

Позначки:

ЕКСПЕДИЦІЇ