73035ae-dsc-0102

Ніч у сванському селі

Ми доїхали до якогось села, дуже важко було запам’ятовувати їх назви, вказівників майже не було, назви важко виловлювались з розмов, якщо їх не нотувати — усі деталі, які ковтаєш і ковтаєш запам’ятовуються досить чітко, а їх назви, імена, особливі слова і навіть звичайні фрази якоюсь мовою губляться в потоці слів…

Ми опинилися за 30 кілометрів до бажаної Местії фактично вже в сутінках у селі, яке було розташоване внизу, фактично під дорогою, до нього був дуже крутий спуск. Ми ж стояли все ще при дорозі, думаючи, що робити далі. Всю дорогу Нателла дуже переймалась і пропонувала зупинитись десь ще перед тим, як ми в’їдемо до гір, адже там у наметі вночі може бути страшно холодно. Я ж навпаки хотів їхати далі і далі, а там собі побачимо. Як завжди у нас і було — жодних раціональних рішень, жодних спланованих практичних дій, просто рух вперед, рух, який нас заводив у комічні ситуації, коли ми опинились в стрьомній ситуації в Поті, або рух, який нас “привів” до Стамбулу або Батумі. Рух без зупинки, такою була наша подорож, але зараз ми опинились достатньо змучені дорогою в сутінках посеред, а точніше над гірським селом.

25d4929-13

Біля нас стояло кілька вантажівок, бетономішалок і магазин, біля якого стояла жінка з дитиною на руках. Вона підійшла до нас і звернулась перфектною англійською — вона запитала, чи не хотіли б ми у неї залишитись. Отак просто, у незнайомих людей, ось так просто в селі у сутінках, ось так просто — вона одна і з дитиною на руках.

Ми далі розмовляли англійською вже ідучи до її дому, ми сказали, що можемо поставити намет на її подвір’ї, вона погодилась і сказала знову англійською, що її мама з України.

Ми причаровані красою і людьми, зовсім завтикали запитати, чи можемо говорити російською і вона спитала сама. Було якось дивно говорити 10 хвилин англійською з дівчиною, матір якої з України.

Спочатку ми швидко кинули рюкзаки і пішли рятувати корову, яка заблукала десь в сусідському подвір’ї. Швидко познайомились з сусідами. Я ніс потужний ліхтар і світив всім на дорогу.

Ми повернулися на подвір’я і сіли на лавці при вході. До нас вийшов батько чоловіка нашої нової подруги. Він — справжній чистокровний сван! Свани — це не просто особливі грузини, в них крім своєї культури, і своя мова, яка достатньо відмінна від грузинської, свої звичаї і свої закони життя. Грузини кепкують найчастіше з сванів. Поки ми їхали сюди ми почули сотні стереотипних анекдотів щодо заторможеності і далекості сванів. Не злих, вони кепкують так по-доброму, але більшість грузинів ніколи не були в Сванетії!

Він взяв з собою стілець з хати поставив його прямо перед нами і сів на нього, ми приготувались щось розповідати, але не тут то було. Ми потрапили на справжню моно-виставу справжнього свана! І це було щось!

7f0d4b0-14

Почалося все з прелюдії, він сказав, що служив в Україні і перша історія дослівно майже звучала так: “Пріхажу в туалєт: чалавічій, жіночій, в какой іті — нє панімаю!” На цьому історія закінчилась і тривала 20-секундна пауза на наш сміх, він це сприймав як оплески і розповідав наступну. Так, короткі історії з України ми слухали впродовж 15-20 хвилин, між кожною такою історією він робив паузи. Він нічого нас не питав, ніяк не цікавився нашими особами, а коли історії з України в нього закінчилися, він взяв стілець і пішов у дім. Це було щось дивне і водночас таке смішне, і в той самий час таке приємне відчуття відвідання чудесної моно-вистави. В таких випадках найбільше шкодуєш за тим, що не маєш з собою камери, аби знімати всі подібні ситуації, але інакше, напевно, не було б цих історій і щось, що неможливо передати текстом звужувало б рамки домислення того, хто це читає. Просто уявіть собі цього чоловіка з вусами, який співає нам “Несе Галя воду” і так щиро-щиро сміється з чистими-чистими очима. Уявили? Ну тоді переказувати все, що він говорив просто не має значення. Тим більше слова ці мають настільки незначне значення у порівнянні з ситуацією, в яку ми потрапили, що вони просто не відклалися у пам’яті.

3866e57-dsc-0093

А далі ми спілкувалися з цією прекрасною дівчиною, що нас запросила до себе. Поки нам розповідав історіїї батько її свекор, вона встигла покласти спати дитину і ми могли тепер від душі порозмовляти. Вона — вчилася в Британії, звідти і знає англійську. Повернулася, хоча не думала повертатись. Вона, треба сказати, єдина людина, яку ми зустріли в Грузії, яка скептично ставиться до постаті Саакашвілі, вона єдина, у кого викликає сумніви ефективність поліції і єдина, хто заявив нам про корупцію в Грузії. А образило її особисто те, що усі, хто працює на будівництві дороги в Сванетії — не свани. У місцевих немає роботи, а її дали тим, хто живе в інших регіонах Грузії, кому з Зугдіді, кому з Кутаїсі, але дійсно, їдучи з різними водіями — ми не зустріли жодного з Сванетії. Вона казала, що всім їм тут винаймають помешкання, у них в будинку теж кілька живе. І це все неправильно. Ми намагались пояснити, що все ж, можливо це не так і погано і що помилок допускають геть усі живі люди.

Ми спали на підлозі в пустій кімнаті на першому поверсі, а вранці досить швидко зібрались і попрощавшись, поїхали до Местії…

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ