1001813_494010794010822_847429326_n1

Олексій Альошкін

Це ще одна фантастична людина, і знову я можу сказати, що мені страшенно пощастило. Але спершу напишу, що мене сподвигнуло в такий важкий час (післязавтра в цей час ми вже будемо в довгій дорозі 13-ма країнами навколо Чорного моря!) відкласти усе, і написати цей пост в свою улблену рубріку “лю”.

Отже, учора мені наснився сон. В цьому сні було таке – я побачив афішу концерту Тетянича. Концерт? Тетянича? Тетянич – це такий божевільний український художник-антисистемник був у часи застою і перестройки. Що я зробив? я подзвонив Йому і кажу – приїжджайте, тут концерт Тетянича. Він ні слова мені не сказав окрім “добре” і ми зустрілися в Києві, і пішли на якусь дивну місцину. Не концертний заклад, і не клуб і ващє, просто руїна якась, і там був Тетянич. З яким мені, на жаль, не пощастило познайомитися в житті. Але завдяки іншому моєму другу, про якого я ніяк не напишу пост, я знаю про Тетянича вже досить багато. І от, там значить Тетянич такий в рясі з целофану і фольги і п’ять дівчат співають якісь народні пісні. Концерт закінчується, і Тетянич підходить до мене і каже: “Дякую, що привіз Його сюди”.

Я прокидаюся і ходжу цілий ранок з думкою – треба подзвонити сьогодні Йому і розповісти цей сон. Але встаю о 6 ранку, йду в посольство, зрештою отримуємо візу, якась метушня, я лежу на лавці перед посольством і думаю – так, зараз треба подзвонити, ось зараз треба подзвонити, але чомусь не роблю цього. І тут, в цей момент звонить ВІН! Мою реакцію від його дзвінка не передати словами – я просто стрибаю на місці. І Він каже: “Я в Києві – давай зустрінемось”. А він в Києві буває раз на століття.

Його батько був міністром УРСР, а він кинув усе і поїхав в село викладати історію, малювати і працювати скульптором. У нього неймовірна історія, про яку я ще колись напишу. А я попередні два тижні думав, як же я неймовірно скучив, як же хочеться поїхати туди, але це станеться лише за два місяці, коли ми повернемося в Україну з довгої подорожі.

І от ми з ним зустрічаємось, я подарував Йому красиву губну гармошку. Він робить з піщаника свищики – я минулого разу купив двадцять штук, а тепер його свищики – по всій Україні роздаровані тим, хто підбирав мене автостопом і чемно себе вів. Йому це, звісно, страшенно сподобалося, але він не давав мені сказати ні слова. Він розповідав і розповідав ще більше, аніж завжди, і почав говорити про Тетянича,  сам почав говорити про Тетянича. І тут я вже не витримав. Я його перебив. А це складно в такі моменти, в моменти, коли його пробиває, але я перебив, і розповів йому свій сон.

Це щось неймовірне, те, що відбувається протягом останніх кількох тижнів важко передати словами, відчуття, які приходять в такі моменти не піддаються описам. Я щасливий, що колись ще один мій любимий друг познайомив мене з ним. Щасливий, що ми з ним знайшли шось трохи одне в одному, і страшенно радію, коли чую його голос, коли можу його слухати довго, а потім довго мовчати і обдумувати. Він іноді дуже багато говорить і все на купу, думки міняються швидше, аніж це реально сприймати,і не встигаєш подумати в проміжках між цими думками, але потім воно приходить набагато пізніше, наздоганяє в потрібний момент, і згадуєш – дійсно – він же саме так і казав. Саме так і є, життя жорстоке, а ми все одно щасливі. Дякую, Олексію. Радію, що сьогодні знову побачимось.

 Є пару десятків світлих людей, про яких хочеться написати, але післязавтра ми вирушаємо в путь на півтора місяці приблизно, тож, слідкуйте за оновленнями, але переважно про мандри.)

 Фото: Паша Чу

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ