b512fde-dsc-0280

Перші кроки по Кавказу

Найпершою фурою, яка нам стала ще в Джварі і почала повільно тягнути під гору на Кавказ — був праворукий самосвал, який возив з Джварі на будівництво щебінь. Ми приїхали в Сванетію в нелегкий час — час будівництва дороги. Ми побачили всі найменші деталі цього будівництва, робочі групи були кожні 5-10 км, протягом усіх 120 км до Местії від Джварі кипіла робота і вже за 2-3 тижні цю дорогу мали здати не комусь там, а самому Саакашвілі. Він сказав, що хоче, аби дорога була такою, щоб нею можна було спокійно проїхати на Ферарі.

Але реальність була такою, що всі будівельники, вантажники і начальники будівництва, яких ми зустріли впродовж нелегкої і зовсім не швидкої подорожі цією “трасою” ми зустріли, всі нам казали, що дорога на 95% готова, насправді ж в багатьох місцях ще йшов підготовчий етап і реалісти казали, що хоча б цю дорогу здати до зими. А зима тут починається в середині вересня, випадає дуже багато снігу і будь-яке будівництво вже неможливе, зрозуміло що.

5a26782-9

Ми їхали в фурі втрьох. І з цим водієм, напевно, найбільше часу. Тому що це було надзвичайно повільно — забирання на гори крутим серпантином, місцями ще грунтовим.

Він теж віз щось на будівництво, здається щебінь. Ми піднялись по серпантину вгору, об’їхавши кількох велосипедистів. Наш водій дивувався, як їм не страшно тут їхати. Одним з велосипедистів був старий чоловік, явно не грузин, здається, європеєць, велосипед у нього був шосейний і їхав він по грунтовій дорозі під гору, я уявляв, як йому в цей момент важко…

Водій нас віз вздовж Інгурського водосховища. Воно — неймовірне. Чисте, широке і бірюзове. І ми знаходились так високо, а воно — так низько. Страшенно захотілось в ньому скупнутись. Адже ми вже скільки їдемо вздовж цього Чорного моря, а скупатись в ньому у нас так і не вийшло жодного разу! Влітку! Нам просто було ніколи…

Тут, здається, сталося те саме, ось ми проїжджали старий радянський тунель, який начебто і не намагалися ремонтувати, він не дуже довгий, але в ньому темно і доводиться вмикати фари, аби побачити дірки з водою, зі стелі – тече…

dece510-5

Водій нас довіз до першого на нашому шляху села в цих горах. Там він почав вивантажуватись. А я одразу зловив на собі купу здивованих поглядів і вирішив на всякий випадок перевдягти спідницю на штані… Я це робив у напіврозваленому будинку одразу за зупинкою, жодної машини тим часом по цій дорозі не проїхало. За мною побігла зграйка собак і Нателла запереживала, як вона мені це потім розповіла. А тим часом до неї підійшла тітонька і сказала, що машин сьогодні вже може не бути і ми можемо залишитись в неї. Навколо були ларьки з “love is” і іншими приємними речима, з одного вивалився кавун і покотився мені до ніг, я підняв і побачив якийсь дивний страх в очах жінки, я відніс їй і поклав на прилавок. Вона подякувала і дуже приємно усміхнулась.

За кілька хвилин біля нас зупинилась наступна фура, наступний водій, що працює на будівництві — тепер він віз бетон.

7b866d0-10

Ми їхали і бачили все крутіші обриви під нами. Вздовж цієї дороги ніколи не було відбійників, їх і зараз не дуже то і зробили, від того як дивишся вниз крутиться голова. Гори ставали все вищими, річка все крутішою, водосховище зрештою закінчилось.

Ми зупинились вже не в селі, а просто на дорозі, і практично пересіли в іншу вантажівку. Ми не стояли ні хвилини, нас одразу підбирала наступна вантажівка і ми їхали дали. Ми долали 120 кілометрів зі швидкістю 10-15 на годину, пожираючи очима навколишню природу, серпантини і підйоми, ми майже забули про спілкування з водіями, ми говорили зрештою, але про що, згадати дуже важко. Ми точно говорили про близькість українців та грузинів, хоча мені важко зрозуміти цю близькість. Грузини — це дивовижний народ, з українцями їх об’єднує хіба що зла доля колонії і любов до міцного алкоголю, в усьому іншому я часто радів, що більшість грузин були в Україні ще за совка, тоді їх начебто дуже гостинно приймали. Все дуже змінилось з того часу і найбільше чого бракує українцям зараз — це, напевно, довіра. Довіра одне до одного, довіра до політиків, що взагалі важко уявити, довіра до самих себе навіть, довіра до життя. Всеохоплюючою довірою можна насититись — побувавши якось у Грузії.

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ