По дорозі на Рим

Прикиньтє, да. За останню добу я перетнув два кордони і три країни, а ще:
1. Побачив у Польщі розборки українських пациків в спортівних костюмах у Варшаві.
2. На заправці в Словаччині до мене підійшла пара росіян. По номерах – з Пітера. “Вер а ю гоінг?” – дружелюбно запитали вони. Я поговорив з ними англійською, вони зі мною – ламаною англійською. Хотіли підкинути, але їхали не туди, куди мені треба було.
3. Зустрів двох словакоукраїнців зі Свідніка, один із них поставив мені українське радіо послухать.
4. На заправці в Угорщині побачив український бусик з Волині. Там у нього щось барахлило. Підійшов, спитав чи треба допомогти. Водій на мене гиркнув шось нерозбірливо, покосився і відвернувся.
5. Зупинився в Мішкольці у найдешевшому готелі. Такий тут бархат вєздє. Темно-вишневі блєстящі підодіяльнікі. За стінкою – русская з дуже яркім московським акцентом у номері зі своїм парнєм. Вона обговорює свого ухажора, турка, який має намір прилетіти в Будапешт і її якийсь час содєржать, а подруга по скайпу їй завидує, охає і ахає. Не знаю, що в цей час робить її маладой чєловєк, він не подавав більше голосу.

Тепер питання. Я взагалі покідал страну?

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ