Про мене

Найбільш справжня автобіографія.

З 2004-го року я активно займався культурою. Ми з друзями засновували культурологічний інтернет-проект-видання “Сумно?” або “Сумно.ком”, довгий час (6 чи 7 років) я був його головним редактором і в найкращі часи нас читало 10-15 тисяч осіб в день. Чому “сумно?” – зараз я б так нічого не назвав би, а в надзвичайно юному віці така у нас вийшла весела абревіатура Проект завжди працював на громадських засадах, тому там досить часто змінювались люди, команда редакторів, дописувачі, я його утримував за власні гроші. Частиною проекту був форум “Виделка”, на якому я познайомився з безліччю цікавих і хороших людей. Десь тоді я почав вести LiveJournal і друзів “з інтернету” стало неймовірно багато.

З 2007-го року я займався гуртом Мертвий Півень (Dead Rooster), спершу зробив їм сторінки в соц.мережах. Потім сайт, тоді перший концерт. А пізніше я вже і розвозив диски, і клеїв афіші, і організовував, і піарив і ще й на вході квитки перевіряв. В гурті були внутрішні непорозуміння і їх більше немає. Але це був мій перший музичний досвід і до того ж, на той час, це був мій улюблений український гурт.

Паралельно у той час я працював у різних виданнях: “Книжковий клуб”, “Газета по-українськи”, писав статті ще у десяток. У 2008-му почав працювати у ТСН.ua, які тоді були news.1plus1.шосьтам)) Я знімав маленьку квартиру на Виноградарі і їздив на велосипеді на роботу 15 кілометрів в одну сторону.

З 1+1 я перейшов на Перший національний і вгробив частково рік життя на бюрократію, особисті розборки непрофесійних людей і спроби побудувати замок з піску. Там я був автором і ведучим передачі, яка за рік змінилась тричі і лише наприкінці року нарешті вийшла в ефір. Все було настільки погано, що я платив зарплату режисеру, якого вдалось знайти ззовні (на першому за двісті баксів зарплати чомусь були тільки бабусі на вибір), платив “за бєнзін” на зйомках і таке інше. Я про це все писав у себе в блозі, що прочитав тодішній завгосп-президент і відбулася нарада 20-ти директорів і 5 президентів щодо відлучення мене від каналу “з найбільшим покриттям”. На тій нараді президент декламував усім мої записи в блозі, тоді я зрозумів, що вести блог, який подобається тобі самому – це сильніше, ніж вести передачу, яка має “подобатись” тим, хто дивиться телевізор. Там я познайомився з Юлею Бурковською, яку запросив вести зі мною передачу і пізніше багато спільних речей ми зробили разом. Юля – чесна і розумна мамочка, будущий президент.

У 2008-11 ми багато робили спільно з Сашком Бо-Гі. Він мрійник-філософ і автор-швачка одягу “Мокша”. Сашко якось приїхав до мене в гості на Виноградар і ми затіяли грандіозний план підкорення галактики, який реалізовуємо і дотепер.

У 2009 році я знімав квартиру на Артема, займався полюванням на Комісію з моралі в сусідньому будинку, а ще був головним організатором “Антонич-фесту” у Києві в парку “Нивки” на майданчику, де я з 6-ти років ганяв у футбол. Зробити це саме там – було моєю мрією. Цей фестиваль ми зробили спонтанно і почався він з флешмобів на 100-річчя Богдана-Ігоря Антонича. Фактично, це був фестиваль організований “знизу”, від самих людей без досвіду, які хотіли б там побувати. Там було 3 молодих театри, художній і скульптурний пленер, чудовий дитячий майданчик, де діти ліпили мультфільм, велика музична сцена, на якій заграли Катя Чілі, Віктор Морозов, Кому Вниз, Мертвий Півень, Вій і двадцяток інших українських гуртів. Це досі залишається один із найкращих для мене досвідів управління великою кількістю людей і в цілому він пройшов успішно. Щоправда, попри згуртованість і організованість людей, не виконали домовленості і не підтримали нас – ні держава, ні приватні спонсори, ній той самий “Перший національний”, ми влетіли в серйозний мінус, який частково вдалося покрити приватними пожертвами, відмовами від гонорарів деяких артистів і кількома місяцями безкоштової роботи для мене Тоді я зрозумів, що за власну ініціативність в Україні іноді треба відробляти.

У 2009 з’явилась моя книга казок з довгою назвою “Богдан Логвиненко про Нестора Махна, Шарля де Ґолля, Олеся Бердника, Джохара Дудаєва, Романа Шухевича” у видавництві “Грані-Т”. Я любив завжди історію і казки і в серії “Життя видатних дітей” це вдалось поєднати.

Тоді ж у 2009-му я трохи попрацював у “Телекритиці” і був першим редактором проекту “Відеотека” до середини 2010, коли поїхав мандрувати по Сибіру, Уралу, Західній Європі. Автостопом, про що активно писав у себе в блозі. Пізніше ці історії проілюструвала чудова київська художниця і вони незабаром значно дописані і віділюстровані десь з’являться для читання.

В кінці 2009 ми з друзями відкрили магазин “Ятки”, який проіснував усього пів-року. Ми розмальовували двір на Подолі у Києві і висаджували квіти. До конфлікту з “приватним нотаріусом”, якій квіти і наше піаніно з квітами не сподобались, бо це псувало її “імідж” і в нас відбулась інтернет-війна під назвою “піаніно Україна”, на якій ми зібрали кілька тисяч обурених інтернет-репостів. Нотаріуси трощили наше піаніно у дворі, ми його відновлювали. Після цього ми спробували з ними домовитись про “мирову” (судитись з тим нотаріусом і в той час – абсурд і безсенсовна трата життя), але вони розвели нас “как котят”, через що частина тих, хто підтримувала нас у війні з нотаріусом розчарувалась в нас, поганих борцях.

Після “Ятки” з’явились наступники магазини-галереї “правда,б” у Києві і у Львові, до яких я більше не причетний, але які страшенно люблю, а ще закликаю любить разом зі мною!

У 2010 році я зробив перший тур чеського гурту DVA в Україні, вони відвідали 5 міст і все пройшло дуже успішно. Потім я кілька місяців пожив у селі Клавдієво під Києвом взимку. Вів аскетичний спосіб життя, ходив по снігу в туалет надворі. В 2011 з’явилась агенція NaturalEast, в якій я працюю досі і яка до цього часу представляє інтереси кількох українських гуртів, кількох польських і кількох чеських. Ми займаємось некомерційною і часто експериментальною музикою.

За 2010-12 ми привезли в Україну NP ( napszyklat ) (2 тури, 21 концерт в сумі), DAGADANA (2 тури по 11 концертів), Port-Royal (тур Україна-Молдова-Польща, 12 концертів), ще два тури DVA (загалом біля 35 концертів). В 2013 році ми зробили останні проекти в Україні і зосередились на Європі. Український музичний ринок все більше нагадує потопаючий корабель і робити некомерційну музику дедалі складніше.

Завдяки автостопу – я бував у всіх регіонах України, в усіх обласних центрах, завдяки NaturalEast, я знаю більшість активних молодих людей навіть в райцентрах. Ми робили концерти навіть в Нікополі, Жовтих водах, Прилуках, Луганську, Стрию тощо.

Окремим кейсом NaturalEast є представлення української актуальної музики за кордоном. Так сталось, що гурт Zapaska заграв свій перший концерт у 2009 на “Антонич-фесті”, а з 2011 я активно почав ними займатися. Минулого і позаминулого року вони відіграли біля 100 концертів/рік, більшість з яких – за кордоном. Вони найвідоміший український гурт в Чехії і Словаччині, не маючи жодної пісні чеською чи словацькою, де, власне і вийшов їх новий альбом. Яна і Павло – це невід’ємна частина моєї маленької сім’ї і велика частина мого життя.

В 2010 році я знімав квартиру на Татарці, працював кілька місяців арт-директором одного київського клубу, де мені вдалося робити біля 25 подій за місяць. Пішов звідти через фашистські погляди власника. Пізніше працював у Чеському центрі у Києві музичним менеджером і ми за мінімальні дотації робили безліч чудових подій. Почав трішки говорити чеською.

У 2011 році ми разом з Нателлою Шавадзе зробили за місяць 15 тисяч кілометрів автостопом, зробивши умовне коло навколо Чорного моря і відвідали 13 країн. За місяць по балканам, Греції, Туреччині, Грузії ітд – ми витратили біля 600-700 доларів на двох, всього тричі зупинялись в хостелі і лише раз скористались потягом з Венеції до Трієста.

В середині 2011 року я переїхав з Києва до Василькова і жив там до листопада. В листопаді – переїхав у місто Познань, де почав займатися концертами у Польщі і працювати з кількома польськими гуртами.

У 2012 році – коло навколо Балтійського моря (10 тисяч кілометрів, знову автостопом). За полярним колом у Норвегії у мене банк анулював картку і ми залишилися вдвох з десятком євро у кишені і 6-ма країнами попереду. Ми відмовились від допомоги друзів і батьків і сприйняли це як виклик. В результаті – ми успішно доїхали через Норвегію, північ Швеції, всю Фінляндію, Санкт-Петербург, Прибалтику, Калінінград і Польщу додому, в Познань без грошей за 2 тижні.

У Польщі я вивчив польську, з друзями ми співали народні пісні різними слов’янськими мовами, у мене був старенький друг-мінібус, на якому я від’їздив шось біля 150 тисяч кілометрів за півтора роки і зробив 3 капремонти двигуна.

У 2013 році на запрошення “Я люблю АЗІЮ” я переїхав у Малайзію і пізніше почав водити групи по Індонезії, Малайзії, Сінгапуру. Від’їздив сам тут вже немало. Частково автостопом. Багато де встиг побувати “першим білим” і дуже багато-де “першим українцем”. Вивчив розмовну індонезійську. Воджу тут групи активних і “дуже активних” подорожей за помірно бюджетні кошти. Для найбільш активних по всьому світу заснували нещодавно ще одну агенцію “Служба пригод”.

bogdanБуло ще кілька десятків менш значимих проектів і діяльностей. Але я й так написав забагато. Вибачте, кого не згадав.

Я й далі займаюсь концертами, воджу групи, подорожую, пишу, думаю, мрію, читаю, слухаю, вивчаю і навчаюсь. Найбільше люблю вчити мови і культуру. Не можу не писати про політику зараз, тим більше про речі, в яких, як мені здається, трішки тямлю, бо мені, як і всім українцям, болить.

Сьогодні я тут. Завтра – десь там. Якось так і живу. Завжди щасливй і з тими, з ким маю бути.