1979522_10153135880626783_1465328320815462445_n

Професор Альоша з села Дубове

Йому 66 років і він колишній авіаконструктор. Народився в Житомирі, вчився у Києві, у 70-х потрапив на стратегічний завод з виробництва гелікоптерів у селі Дубове Тячівського району Закарпатської області, тут оселився.
Він живе в квартирі чотирьохповерхівки, у якій селили працівників заводу, а в задньому дворі має двоповерховий гараж-майстерню. Ми з групою ‪#‎carpaty1516‬ добиралися до нього по бездоріжжю, неосвітленому, брудному і страшному. Спершу ми зайшли на другий поверх і потрапили у якийсь трішки інший світ. Це майстерня виробів з дерева, але незвичайних виробів, художніх. Тут величезні стільці і трони, тут старезні годинники і дерев’яні сходи, як із дитячих казок, де кожна сходинка виглядає інакше, а перила такі криві, але водночас зроблені з цільного дерева, що справляє неабияке враження.
У мене було стільки запитань, але професор Альоша посадив нас і почав читати проповідь. Він довго пояснював, що вода має бути безкоштовною, а значить нас дурять, зрада і так далі. Він розповідав про перенаселення планети і золотий мільярд, що має залишитися. І про те, що дівчата, які коли-небудь випили бокал пива – більше ніколи не будуть мати онуків, це закладена програма знищення чисельності населення нашої планети. І про те, що ми насправді пішли від рептилоїдів, а у Адама і Єви була справжня чешуя. І ці речі валилися на нас одна за одною і я, як відданий учєнік, намагався заповнити будь-яку паузу питаннями, з яких він з’їжджав: А ви віруючий? А де можна послухати ваші лекції? А хто ваш поставщік такої цікавої інформації?
Це все тривало до того моменту, як нашому професор-рептилоїду не наступили на хвіст – до нас в майстерню зайшла його жінка.
– Альоша! – Сказала вона. – Альоша! Ти пєрєкрил воду?
– Да… ееее…. Нєт. – Сказав Альоша. Це був єдиний момент, коли ми побачили його справжнього, його істинне лице, його включеність в суспільний процес, він знав, що він не зможе відключитися від реальності, коли жінка питає про воду, так, як він це робить у всіх інших випадках з оточуючими людьми. Альоша стояв і пояснював, як перекрити воду, він опустився з глобальних світових тем масштабу нашої галактики на землю, він був звичайним дідом, що пояснює своїй жінці, як перекрити крантік.
Ми використали цей момент, аби спуститись у його нижню майстерню, де стояли його автомобілі. Професор Альоша одразу по приїзду в Дубове почав збирати машину майбутнього, що називалася “Кленовий лист”. Він виробляв вручну кожну її деталь кузова. На початку 80-х він поїхав на ній у Київ і на конкурсі кращих концепт-розробок зайняв перше місце. За деякою інформацією з ним там зустрічався сам Антонов і пропонував перейти працювати на завод у Київ, але Альоша відмовився і повернувся назад в Дубове.
Його автомобіль для 80-х виглядав справді фантастично і він дійсно їздив і їздить досі. Професор Альоша працює над своїми розробками весь час, доробляє їх і переробляє. Другий раз ми побачили його справжнього, коли він почав розповідати про те, якими бачить майбутнє своїх автомобілів. В нього в гаражі стоїть два з нуля зроблених космічних корабля, думаю саме так вони тут сприймаються, коли він виїжджає на якомусь із них на дорогу.

Все, що зараз будує автопром – це ширпотреб. Люди більше не роблять автомобілі руками. Кузови нових автомобілів як іграшкові, вони пластикові, вони зроблені по-бідному, для нищих, на нові моделі не витрачають багато часу і зусиль.

Він говорить дуже правильною російською і не переходить на українську, хоча живе в селі, де більшість розмовляють закарпатською чи українською. З майстерні ми пішли до його під’їзду, жінка таки не змогла закрутити воду і йому довелося повертатися. У Альоші неймовірним чином поєднується ностальгія за минулим і ненависть до совка.

Бачите оцей під’їзд? Типове радянське лайно.  Я придумав проект “Європід’їзд”. Почав робити зі свого поверху. З річки беру красиве каміння, викладаю ним стіни, а потім зверху ще запрошу якогось художника намалювати красиве графіті. Це має бути дуже якісно. Люди щодня бачать весь цей совок, вони настільки звикли, що вже не помічають цих облуплених стін. Я викладу за кілька місяців весь під’їзд каменем, там буде малюнок і до мене будуть ходити і питати, як я це зробив. Так ми створимо бригади і по всій Україні перетворимо під’їзди з облуплених на європейські. Люди питають, як це можна зробити? А я в них питаю – а ви платите за квартиру? Вони відповідають, що так. Тоді я питаю, а ви знаєте, за що ви платите? Ні, вони не знають. Якщо ці гроші хоча б трошки використовувались – з під’їздів можна було б зробити такі цукерочки.

Це була дуже дивна зустріч з Альошою, що залишає про себе враження трохи божевільного, неймовірно активного і діяльного професора. Але чому у якийсь момент його потягло на всі ці теорії: чешуї, пиво-дебілізатор, безплатна вода і так далі. І, здається, відповідь прийшла до нас разом і з незакритим краном. Альоша захищається від соціуму, який його не розуміє. Навіть його найближча людина, дружина, з якою він прожив сорок років, заходить в його храм у той момент, коли дід читає проповідь юним умам. Навіть вона не розуміє цінність свого самородку, що вже казати про селюків, що живуть навколо. Цілком можливо, що геніальним конструктором і винахідником, ніхто не цікавився, ніхто його не розумів, йому скоріше за все казали “шо ти дурньою маєшся”, казали скоріш за все навіть його найближчі люди. Професор Альоша перескочив своє середовище настільки, що змушений був стати рептилоїдом. Змушений був наростити собі чешую як Адам і сховатися за нею. Озирніться навколо, може десь навколо вас є люди, що потребують підтримки.

ЕКСПЕДИЦІЇ