NIC-iV3NXG8_133333444

Робін та Ліза з Нідерландів у пошуках молодої України

З Нідерландів. Подорожують по Україні, виділили на це три тижні. Робін фотографує, Ліза пише історії. Вони усього кілька днів у Києві і вражені своєрідною красою міста.

– Київ такий фотографічний! – Каже Робін. – Я не люблю голандські міста. В них суворе життя, все за правилами, дуже тісно і занадто красиво. Я люблю Нью-Йорк. І Київ. Тут такі проспекти і красиві будівлі.

Перед поїздкою Робін майже нічого не знала про Україну, а Ліза була вже добряче підкована і давно шукала нагоди такої подорожі. Ліза планує надрукувати кілька статей після подорожі і збирається написати книгу про свій досвід в Україні. Вона приїхала сюди невипадково. Її бабуся народилася у Станиці Луганській, точніше на хуторі під станицею, де було усього дві хати. Коли їй було 16 почалася Друга світова.
Жінки в Гітлерівській Німеччині не працювали. Фріц Заукель висунув ідею вивозити молодих жінок з окупованих територій. Так Лізина бабуся Олександра потрапила на Захід. Там закохалася в голландця, вони разом переховувалися у бункері під час бомбардувань. По закінченні війни вона почала жити в Гаазі, працювала там у російському ресторані “Шахеризада”.
Після того, як у 41-му вона уперше в 16-річному віці розсталася із батьками – перший лист в СРСР дозволили доставити у 1950. На той час у Олександри вже було троє дітей. З того часу деякі листи доходили, деякі ні. Вперше вона потрапила до батьків у 73-му. 32 роки вони не бачилися.
Олександрі зараз 91 рік, вона досі живе у Голандії і переживає через події в Україні. Ліза може побачити місце, де народилася бабуся, тільки на мапі. В неї на правій руці татуювання з іменем бабусі. Ми випили какао, пройшлися набережною, покаталися на фунікулері і пообідали на Бессарабці.

– В Одесі живе мій троюрідний брат. Йому 21 рік, але він вже одружений. Його дружина питає мене, як тобі 27 років, а ти ще незаміжня? Я кажу, що я занадто бридка. Не знаю, як ше пояснити. В Голандії люди інакше розставляють пріоритети в житті. Мені дуже цікаво зробити зріз, як усе відбувається тут. За ці кілька днів у нас стільки вражень, що це неможливо передати якось словами.

Дівчата ще два тижні тут. Після Києва – Одеса і Львів. Думаю, що Україна їх ще добряче вразить, докладіться до того, щоб це було позитивно.

ЕКСПЕДИЦІЇ