Японський дипломат Шо
Дипломат з Японії. Працює тут, в японському посольстві. Він був першим японським дипломатом, що приїхав в Україну вивчати мову. Тепер він тут вже на другій каденції, шість років. Ми сиділи з Шо в київському кафе, яке трішки по інтер’єру нагадувало про Азію.
– До Майдану в мене була перша каденція. – Розповідає він. – Було досить мало роботи. Я вже збирався повертатися назад в Японію. В нас єротація. Я мав би повернутись, максимум можна бути 3-4 роки. Але після Майдану почалася така активна співпраця з Японією, в разів десять збільшилась кількість роботи. Ми зараз співпрацюємо з усіма міністерствами. Новій поліції поставили машини.
Сьогодні субота, але Шо звільнився з роботи тільки ввечері. Раніше він встигав подорожувати, а тепер просто не має часу.
– Зараз особливо в Японії зрозуміли, як важливий український напрямок, українське питання. Не вистачає спеціалістів японців, що розбираються в питаннях України, тому я лишився. У нас є програми обміну. Ми возимо людей з міністерств і депутатів обмінюватися контактами, вчитися, набиратися досвіду. Ще два роки тому це були просто номенклатурні поїздки. А зараз реально відчувається результат.
Шо вчив українську у Львові і жив там півтора роки. Туди його направило японське МЗС для навчання, після чого він приступив до роботи у японській дипустанові у Києві. Ми багато говорили про медіа.
– Японія суперсучасна, але не в усіх галузях. – Каже Шо. – В Японії все ще культ друкованих і офіційних медіа. Тоді як в Україні інтернет ЗМІ і соціальні медіа користуються куди більшою довірою і популярністю.
Ми багато говорили про причини і наслідки таких відмінностей, про олігархічну модель медіа-середовища. Шо каже, що Японія готова відмінити візи для українців, але спершу ЄС має відмінити нам візи. У Японії досить консервативна політика. Колись ці острови закрилися від світу на добре століття. І тут до нас підходить кельнерка.
– Можна мені ще раз криваву мері, – каже Шо.
– Што? – Каже офіціантка.
– Павтарітє пажалуйста, – відповідає спокійно їй Шо і вона йде в напрямку бару. – Люди тут не готові до того, що іноземець може говорити українською. Але колись було взагалі неможливо. Стає трошки краще, але все ще так само.
Так от іноземці міняють нашу країну.