1928860_10153143543176783_8525356959043999334_n

Тарас про історію Хати-Майстерні

З Рівного. 29 років. Останні шість років займається громадськими ініціативами. Він вчився на історика і займається неформальною історичною освітою у проекті Студії живої історії. До того ж Тарас займається правами людини і урбаністикою, проектним менеджментом і плануванням. А взагалі Тарас – це просто такий світлий чоловік з вусами як у Павла Зіброва, які весь час хочеться подьоргать для перевірки справжньості. Правда улюбленим виконавцем Тараса у дитинстві був не Павло, а Андрій. Андрій Миколайчук.

Так сталося, що ми з групою ‪#‎carpaty1516‬, що складалась з 5-ти осіб і несподівано виросла до 7-ми, приїхали у гості до Khata-Maysternya саме на 29-ий день народження Тараса. Ми трішки перекусили і він роздав усім співаники з пластунськими піснями і всі одразу ж заходилися співати. Взагалі Тарас страшенно любить співати і не соромиться цього. Улюблену пісню його молодості “Піду втоплюся у річці глибокій” співали усією Хатою кілька разів на біс. Взагалі шлягер нашого дитинства тепер у нас асоціюватиметься виключно із цим вусатим мужчиною.

До речі, ось це секретне відео з наших співів:


Тарас один із 20-ти співвласників-засновників Хати Майстерні.

Тарас був одним із перших, у кого з’явилась така ідея. Його, як історика, найбільше захопила саме спадщина цього місця. Її у 30-х роках побудував Василь Палійчук на землі, що належала його дружині. Василь був із бідної родини і не міг собі дозволити таку дорогу на той час землю під будівництво. Він закохався у Єлену, що походила із багатої родини. Їхнього весілля могло б і не статися, але у Єлени була серйозна травма – вона бачила лише на одне око, через що батьки сумнівалися, чи віддадуть дочку за такого ж багатого чоловіка, як вони самі, і бідняку Василю вийшло одружитися із заможною Єленою. Їх весілля було настільки абсурдним для того часу, що Василь, як бідняк, йшов до церкви пішки, тоді як його дружина – їхала на коні.

Василь був столярем і будівельником. Попри важку працю і бідноту, він уважався інтелігентом, у нього було безліч зв’язків із місцевою богемою. У 1935-му на одному з кращих клаптиків земель батьків Єлени він заклав цей самий будинок. До речі, вже наступного 36-го року Василь Палійчук вів будівництво надважливого для Польщі проекту – обсерваторії на горі Піп Іван. Василь був блогером того часу і цікаво про це писав у своєму щоденнику:

“Єк я вийшов на Попіван, то обсерваторії там ни було. Стоєли два великих камені, а на тих каменях було накладено сучі і обкрито бризентом. Я зайшов у середину тої колиби, там світила нафтова лямпа… Коли я там робив, то ночував у тый колибі. То вже студінь була, зима впала. Ми клали ватру в колибі, але вітер з зимов гасив її. Я був тепло зибраний, прибив дошку на пидвалині, настелив моху тай там спав.”

Цей самий Василь Палійчук, будівник обсерваторії і тогочасний блогер прожив до 1999-го року, а в хаті його нащадки жили до 2008-го, коли повінь підмила землю і хата осунулася. Василь був тісно зв’язаний із інтелігенцією і саме тут проводилося безліч художних пленерів. Василь приймав у себе вдома бойчукістів і шістдесятників. В Хаті переховувалися партизани УПА і священники. Тут були подвійні стіни, де ховали від комуністів продукти і книжки.

Коли ми дізналися про історію цього місця – зрозуміли, що маємо зробити все, аби його відродити. – Розповідає Тарас. – Ми вклали зовсім небагато грошей і багато власних сил і енергії. Тепер у нас є власний дім з світлим духом Василя Палійчука, у який ми радо запрошуємо усіх гостей.

Тарас носить зелену шубу від “Мокши” і читає лекції по районних центрах і селах. Каже, що час від часу до нього підходять фотографуватися. Тарас вважає, що одне із найважливіших їх досягнень – це добра комунікація із селом, і навіть кількома сусідніми селами. Він познайомився майже із усіма мешканцями навколо.

Я ходив від хати до хати. Представлявся. Деякі не одразу відкривалися, побоювалися. Молоді якісь, приїхали з іншого регіону, по-іншому розмовляють. Я розказував, що ми робимо, чим займаємось. Зараз у одній хаті ми беремо сметану, у іншій – бринзу, в третій купуємо шкарпетки, в четвертій – рукавички і так далі. Ми запрошуємо односільчан до нас. Хочемо організовувати події, які будуть цікавими і для них.

У той час, коли в українських містах руйнують історичні пам’ятки для страшних багатоповерхівок, десь в карпатському селі Бабин, на горі, куди підніматися від села добрих півгодини, не ходить жоден транспорт і в погану погоду важко дістатися навіть пішки, двадцятеро молодих людей відновили звичайну сільську хату із неймовірною історією. Вони відновили її не лише для себе, не відгоридилися парканом, бо паркану тут ніколи і не було. Вони відновили цю хату не лише як нерухомість, вони продовжили у ній те, чим займався за життя той, хто її побудував. Тарас і компанія повернули на мапу Бабина не стару облізлу хату, а цілий життєдайний організм, що взаємодіє з селом і дає неймовірний приклад для усієї України.

Прочитайте також про ще одного Тараса з Хати-Майстерні.

Позначки: ,

ЕКСПЕДИЦІЇ