23456

Вчитель музики і сироїд Траян

Викладач музики у школі мистецтв в селі Дубове Закарпатської області. 35 років. У Траяна румунські корені, його родину завезли із Молдови в Дубове працювати на стратегічному військовому заводі. Тоді сюди звозили спеціалістів з усього союзу. Завод вже давно зупинився, а люди залишилися. Траян виріс тут недалеко від кордону з Румунією, але зовсім не знає румунської.
Два тижні тому я написав, що хочу провести тиждень у Карпатах самотньо сидячи десь на горі, коли мені написав Траян, ми ніколи не були знайомими, я про нього абсолютно нічого не знав. Він надіслав мені кілька фотографій телевізійної вишки високо в горах неподалік від села Дубове і запитав, чи не хочу я на цій вишці відсвяткувати Новий Рік. Вид із вишки справді вражав, я не мав найменшого поняття, хто такий цей Траян, але погодився. Спонтанно зібралася група, знайшлась машина. Так почалася експедиція ‪Карпатами‬.
Від першої ж зустрічі з Траяном у Хусті стало зрозуміло – з ним буде цікаво. З однієї сторони він поводиться і розмовляє як гуцул з високогір’я, у перші дні він ще намагався говорити українською, але коли звик до усіх нас – перейшов на закарпатську. Останній тиждень ми практично кожного дня зустрічаємо когось із старих знайомих Траяна і це, як ви вже встигли помітити, непересічні особистості. Вчора ми піднімалися на гору Апецьку, а сьогодні йдемо на телевізійну вишку, ту саму, з якої ця подорож почалася. Траян каже, що з місцевих на горі і вишці були одиниці, не зважаючи, що їм тут – подати рукою. Сьогоднішню ніч ми проведемо на висоті у півтори тисячі метрів, а якщо завтра повернемось – ви зможете прочитати ще й про родину Траяна.
А взагалі Траян став ходити у гори не так давно. Він 10 років вчився в Київському політесі, Ужгороді, Мукачеві і ніяк не міг перестати бути “вічним студентом”.

Найбільше університет дав не навчання, а запоїв. Ми бухали весь час, я десять років прожив у гуртожитку – це нелегкий тягар для організму. До того ж ми весь час грали на весіллях і святах з кількома гуртами. Там теж треба було багато пити. Одного дня я зрозумів, що не можу вийти на вулицю, якщо немає приводу випити, почалися проблеми зі здоров’ям, депресія. Про гори я взагалі міг тільки мріяти, я не міг піднятись на найменшу, не те, що йти в похід. Я зрозумів, що треба щось міняти.

Траян почав працювати у школі мистецтв, він відмовився від алкоголю і м’яса, а незабаром став сироїдом і почав значно серйозніше займатися музикою, купив гірський мотоцикл і об’їздив на ньому всі хребти довкола. Не зважаючи на це, Траян не став фанатиком, як це чомусь іноді стається із людьми з іншою системою харчування. На час нашої подорожі він вирішив зробити перерву у сироїдінні.
– Тільки не кажіть моїй мамі, що я з вами їм нормальну для неї їжу і п’ю вино? – Каже він. Траянова мама живе у будинку навпроти тої квартири, у якій ми усі зупиняємось у нього в гостях. Вона працює у магазині-гастрономі в цьому ж самому дворі. – Хоча якби вона дізналася б, то дуже зраділа б, що син нарешті став “нормальним”.
Бути у постійному запої для українського села нормальніше, ніж не їсти м’яса, інакшість не приймається, тому люди часто кидаються з крайностей у крайності.

Після того, як я змінив щось всередині – мені почали зустрічатися зовсім інші люди. Коли перестав пити – майже всі місцеві друзі просто відійшли. Дев’яносто відсотків. У нас не залишилося спільних тем.

Тоді Траян почав активно користуватися соціальними медіа і шукати собі однодумців онлайн, замість того, щоб шукати їх у генделях в своєму селі. Це в місті легко змінити оточення, але не в селі, де усі про всіх все знають. Він вибрав правильну стратегію, щоправда часом здається, що у віртуальний смартфон він дивиться частіше, ніж у реальний світ. Але залежність не зникає одразу, вона може на якийсь час замінитися якоюсь іншою прив’язаністю. Самолікування залежності – це довгий шлях роботи над собою, важка боротьба за свободу із своїми слабкостями.
Траян зібрав гурт із сільських вчительок музики і почав займатися аранжуваннями. Вони почали збирати місцеві старі пісні. Він вперше минулого року поїхав закордон. Він став керівником творчої спілки Дубівщини. Життя Траяна вже серйозно змінилося, але він досі лише на початку свого шляху. Я неймовірно вдячний долі і його фейсбук-активності, що звела нас всього два тижні тому і от – ми вже 8 днів живемо і подорожуємо разом. Всімох. Він звичайний сільський вчитель музики, що лиш трішки підправив себе всередині і змінив цим усе навколо. Він унікальна особистість – румун без знання румунської у важких реаліях українського села, сільський музикант у регіоні, де музична культура майже втрачена, сироїд-прибулець, явний сектант для своїх старих друзів. Він дивак, хаотичний і розсіяний, але я його люблю. Не бійтесь себе змінювати, друзі, амінь.

Прочитайте більше про тата Траяна, що працює зв’язківцем на телевишці, на яку ми піднялись, а також про сестру Траяна і її чоловіка, що живуть в Чехії, про друга-музиканта Мішу, що живе в Нижньому Селищі.

ЕКСПЕДИЦІЇ