baron

Циганський барон Іван

Ромський барон із села Дубове, Тячівського району. Община ромів тут має обмежені права, оскільки не має потрібного мінімуму для реєстрації — ста осіб, тут живе тільки шістдесят. Але Іван формальний голова цього внутрішнього поселення всередині села. Їх будинки знаходяться над річкою на пагорбі, до них іде асфальтова дорога угору, перед і за їх поселенням ще є сільські будинки. Циганський анклав видно зразу — не зважаючи на мороз, тут розвішані штані і сорочки, шкарпетки і труси, прямо вздовж домів. Будинки нагадують Індію — це прості дерев’яні халупи, цегляних всього кілька, найбільш розкішна — у нашого барона Івана, вона оббита страшною вагонкою ззовні, всередині десь п’ятнадцять квадратних метрів.

12670175_725733650861098_805787293801156070_n

П’ємо каву з циганським бароном.

– Заходьте, заходьте! Сідайте отуто. Ого, ви кави купили цілий пакет? – Ми подзвонили Івану і напросилися в гості, він попросив принести йому кави, але тільки розчинної. Ми взяли велику пачку і шоколаду для дітей. – Та я думав ви стікер з магазина принесете! Ого, ще й шоколад. Ну дякую вам!

У Івана очі і вуса наче намальовані. В хаті на дві кімнати живе він, двоє синів, дочка і його дружина, одинадцята. Поки Іван вдягає капелюх і намагається зрозуміти, що нам від нього треба, вона готує нам усім каву. Кімната поклеєна старими шпалерами, всередині саморобна грубка, господар саме розпалює її, поки ми усвідомлюємо, що вдома у них не так вже й тепло, щоб знімати з себе зимові куртки. Стіни обвішані іконами чи плакатами з Ісусом Христом. Кілька гітар, голосно хрипить і посвистує холодильник “дніпро”, старий радянський сервант, на який вилазить 6-річна дочка Івана і причісується, малює собі губи, але так захоплюється, що починає намазувати помадою щоки.

– Ой ти моя циганочка! – Сміється Іван, кличе її до себе і обіймає. Вона щось йому каже. – Так, так, ти будеш моєю дванадцятою, звісно!

Всі сміються. Іван грає нам кілька пісень, своїх, звісно. Грати російський рок чи українські естрадні пісні, які на місцевих весіллях він, без сумніву, теж виконує, ми не просимо. Один із синів Івана, якого теж, власне, звуть Іван, грає на гітарі і вже має такий самий хвостик як у Івана-старшого.

12662527_725733340861129_8783676772139247640_n

Іванко грає на гітарі.

– В школі вони так собі вчаться, – каже він. – Іван все грає на музичних інструментах. Музикантом точно буде. А циганочка моя буде математичкою якоюсь. Все ходить і все рахує. Он зошита вам принесла показати з математики. А наші люди тут часто такі. Їх освітою ніхто не хоче займатись, а вони не пристосовані до тої, що є. Є люди, які тільки і вміють рахувати. Літер не знають як писати, а цифри — то головне. Ну, життя в них таке було. Все по вокзалах та по вокзалах.

Іван якось тяжко зітхає. В селі про нього не дуже доброї думки, як, в принципі, й про усіх мінімально відмінних від середньостатистичних односільчан. Але він каже, що вони ні на що не ображаються і дуже раді, що в Україні мир.

– Ми українці. Українські цигани. Є цигани румунські, болгарські, мадярські, чеські. Всі самі по собі. Часто ми навіть зрозуміти одне одного не можемо. В нас різна культура. Я розмовляю циганською слабо. Та і в різних країнах вона різна. Пісні співаю нашою. Іноді якісь слова говорю нашою, а так — у нас тут все по-закарпатськи.

Не зважаючи на те, що цигани, є частиною родини народів, що проживають в Україні, ми страшенно мало про них знаємо. Взагалі циганство — це феномен, що і досі досліджується багатьма істориками, досі точаться дискусії і так до кінця ще і не відомо, як і чому вони опинилися так розселені практично по усій Європі і як їм вдалося зберегти свою ідентичність від постійних глобалізаційних хвиль. При цьому їх самоізольованість сприяла тому, що у різних народах їх сприймали абсолютно по різному, але всюди помилково, і це можна зрозуміти, навіть якщо банально розібрати етимологію походження назви “цигани” із різних європейських мов.

Фактично роми походять із Індії, причому роми — це їх єдина самоназва. Але “вихідцями із Індії” їх не називають у жодній з мов. Циганами їх називають східні слов’яни, це назва єретичної секти початку другого тисячоліття, gypsy, як кажуть англійці чи gitanos, як говорять іспанці — означає “єгипетські”. Міф про те, що роми пішли з Єгипту поширювався у Європі дуже стрімко і, приміром, мадяри досить довго називали циган fáraók népe, що означає дослівно “фараонове плем’я”. Але у часи формування європейських мов перевірка фактів була трішки складнішою, ніж зараз, тому, скажімо, французи назвали ромів bohémiens, що по-суті означає — чехи. Їм так здалося. А фіни і естонці називають їх просто чорняві, чорні. Причому зараз існує новий міф, що Романія, тобто Румунія якось пов’язана із ромами.

– Ти ґаджа! А вона — ґаджоука! – Каже Іван до нас і сміється. – Це у нас означає білий і біла. Ми так між собою називаємо вас. Але ми не ділимо, так получається просто. Наша мова пішла з санскриту, потім у різних регіонах вже регіональні впливи. Плюс, поки ми йшли з Індії — скільки слів по дорозі ми позбирали, уявляєте?

12744047_10153209679331783_5434655753109308692_n

Іван називає нас білими, і посміхається. Поруч сидить син.

В тих шестидесяти ромів, що живуть у селі Дубове, проблеми досить звичні, не особливо відмінні від інших. З села майже не вивозиться сміття, позникали смітники, ще сто років тому, за Австро-Угорщини і цісара Йосипа тут була і залізниця, і каналізація, але царькування місцевих закарпатських баронів довело справу до того, що каналізація відсутня взагалі, а стара вузькоколійка, якою можна було дістатися у районний центр, вже років десять як розібрана на металобрухт. Іван каже, що розуміє, що іншим жителям села не дуже подобається, що вони виливають воду прямо на дорогу, вона замерзає і пагорб перетворюється на ковзанку взимку, а влітку харчові помиї смердять. Але вони живуть майже у картонних коробках і ніякого особливого ставлення не просять, а лише потребують трішки нашого розуміння і взаємної підтримки.

Це була остання історія з новорічної експедиції, що закінчилася місяць тому. Дякую, що читали. Інші історії про перехожих в Карпатах можна знайти на сайті.

Прочитайте також про Ітю, Джіджю і Дучу, яких ми зустріли нещодавно у потязі.

ЕКСПЕДИЦІЇ