12027820_10152995875006783_2457695180882516182_n

Валентина – моя бабуся

Гуляли з бабусею по Києву, зустрів її на станції Золоті ворота, пішли до Оперного. Тільки біля Опери вона сказала: “О, нарешті я зрозуміла, де ми“. Моя бабуся з тих киян, які працюють все життя, їм “у місто” їздити нема чого. Хоча бабусі від дому до Золотих воріт на метро 15 хвилин.

Вона дитинство провела в селі під Києвом, ще зовсім малою їздила на Поділ на базар продавати домашній сир. Їх сир був дуже пісним і його брали найгірше, тому односельчани допомагали їй розпродати свій, щоб не лишати дитину саму в місті.

В неї було шість сестер. Старша вже переїхала до Києва, коли бабусі в селі нарешті дали довідку, про те, що їй теж можна поїхати на роботу. Тоді не було ні свідоцтв про народження, ні паспортів, селяни були непотребом московської влади. Довідку могли взяти лише діти з багатших сімей, бо її слід було купити в голови сільради, хоча офіційно вона була безкоштовною.

Вперше бабуся поїхала зовсім сама у Київ, коли помер Сталін. Приїхала, а на залізничній станції в столиці всі похмурі. В селі ніхто про смерть нічого не знав.

Батько, мій прадід, влаштував свою дочку підмітати лук’янівській цвинтар. Це була її перша робота. Потім бабусю взяли на взуттєву фабрику. Вона саме закінчила тоді сім класів, їй було 14 років.

Бабуся якийсь час жила на Куренівці зі своєю сестрою. Це було ще до великого затоплення Куренівки, про яке досі не дуже прийнято говорити. Там вона спала на малесенькому ліжечку в одноповерховому бараку. Зі стелі падали клопи. Бабуся обмазувала ніжки ліжка і вмочала краї постелі в йод і зеленку, бо вважалось, що це рятує від комах. Рятувало не дуже і вона ходила на роботу весь час покусана.

Зароблені гроші бабуся тримала в матрацах і носила в нижній білизні. До реформи 61-го року радянські гроші були величезні і так зберігали гігантські купюри всі. Якось бабуся знайшла купюру на сходах і злякалася. Не знала, що робити і де шукати власника, пішла до батька, той сказав почекати, може хтось знайдеться, а як ні – купити щось собі. Бабуся кілька місяців носила купюру в ліфчику, а тоді купила за неї пальто, у якому потім і виходила заміж.

Коли я був малим – бабуся працювала шеф-кухарем у дитячому садку. Я проводив на кухні в неї багато часу. Цього літа я купив бабусі путівку в Карпати. Вона вперше в житті побувала в горах і у Львові.

– Оце, бабусю, Берлінська стіна. – Ми підійшли до німецького посольства.
– Як це Берлінська?
– Ну так, Берлінська. Раніше розділяла східний і західний Берлін. Коли війна закінчилася, її придумали, коли народилась мама – її почали будувати, а коли народився я – вона вже була близькою до смерті. А тепер її шматочки по всьому світу. Немає більше стіни і їздити можна куди-завгодно. Давай зробимо фоточку і підемо в кафе обідати.
– А нашо в кафе, я що дома тобі їсти не наварю?

І ми пішли в кафе.

12027655_902298403182489_5668452767131069225_n

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ