46885437.SKPL0012-11-600x600

Євген з Кіровограду про Відень

 

Ми не були знайомі, Євген запросив зустрітися з українською громадою Відня, я трішки переймався, що прийдуть справжні діяспоряни з анекдотів, але прийшли тільки ті, хто читає мене тут. Більшість питань починалися з “Ти колись писав…”, що було просто несподівано і приємно.

Євген переїхав до Відня 12 років тому. Згодом познайомився з дружиною австрійкою.
– Коли ми з нею зустрілися – вона краще говорила українською ніж я!
Я, якщо чесно, трішки засумнівався у цьому. Австрійка?
– Вона перекладач і вивчала українську. А я з Кіровограду. Зовсім нещодавно вона закінчила переклад “Фелікс Австрія” Софії Андрухович. Я прочитав цю книгу ще до того, як вона почала перекладати. А під час перекладу вона час від часу мене питає, що автор хотів сказати у тому чи іншому реченні. Я перечитую і розумію, що одне речення дійсно можна зовсім по різному трактувати. Коли читаєш книгу – навіть не задумуєшся над таким. Здається, що переклад це легко. На цю книгу в неї пішов майже рік.

У Євгена троє дітей. Вони ходять в суботню українську школу.
– Раніше в нас була одна школа, тепер цілих дві. Побили горщики. Але це навіть краще. Є конкуренція!

Євген програміст. Вчився у Відні. Коли приїхав знав німецькою усього кілька фраз. Саме у Австрії він вивчив і німецьку і українську.

Ми сиділи у барі і перечікували дощ. Вигадували нову назву для його рідного міста Кіровограда. У нього є ідея назвати місто Гоголь. Аргумент: чому Іван Франко достойний, а Гоголь ні? У мене ж ідея назвати його Цукор. Просто Цукор. Скорочено від центральноукраїнськ. До того ж, саме там один із центрів вирощування цукрових буряків. І це звучить значно приємніше, ніж середньовічні назви, серед яких вибирають кращу.

Але хто в Кіровограді нас з Відня почує, правда?

Позначки: ,

ЕКСПЕДИЦІЇ