00000000000000000000001

Юля і Антон, які не зрозуміли, куди я їду і нашо

Я вчора йшов і йшов з Боснії на кордон з Чорногорією. Було все далеко і здавалось нескінченно. У мене в голові весь час крутилися різні паралелі. Я їду зі столиці в столицю – з Сараєво у Подгоріце. За 3 години – може 20 машин. Оце й весь рух. Одна з центральних доріг. Пряма зі столиці у столицю. Між двома столицями сусідніх країн.

Чорногорія – це країна без мешканців. Порожня держава. Пуста територія. Населення усієї Чорногорії – це чуть більше, ніж популяція Троєщини. Населення столиці Чорногорії – міста Подгоріце – це трішки більше, ніж Сихів. І то з Сихова на Троєщину, мені здається щодня їздять каравани ланосів. В результаті зупинилась маршрутка. Я сів. Прямо до Подгоріце. Мені пощастило.

Іноді зустрічаєш українців там, де чекав найменше. В Подгоріце я взагалі не сподівався. Як сів у маршрутку – написав Юлі, вони вже готові були зустрітися. Але на кордоні виявилось, що мене діставали перед всіма з автобуса дарма. В машині виявився нелегал. Справжній. Я бачив, як він дістав хрестик і чорну біблію, коли його виводили з автобуса. Не знаю, скільки в біблії лежало, але його повернули в автобус. Не думаю, що через проповідництво.

Коли я вийшов з автовокзалу – зрозумів, що не знаю, куди йти. Почав питати в таксистів. Тут же десь намалювався перед очима “знавець” міста. Ми з ним пройшли метрів 200 і я зрозумів, що це ніякий не знавець і він поняття не має, де цей клуб. Прийшлось його грубовато відшити.

А Юля і Антон допивали вже пиво в анархістському закладі з пєльмєнями і солянкою, який тримає антіпутінський бєлогвардєєц з Харькова з російським паспортом. Занадто все заплутано. Коротше, живуть Юля і Антон собі в Подгоріце. Зайнятися нема чим. Як на Сихові. Крутость жизні в столиці Чорногорії в тому, що дуже близько до моря, до гір, де можна ходити, до різних красивих місць. Але в самому Подгоріце майже нуль культурних подій. Нічого не відбувається. Ну, як на Сихові. І розваги як на Сихові.

– Чорногорці не дуже добрі працівники, – каже Юля. – викликала сантехніка, він закурив прямо в хаті, сів собі і давай, каже, каву. Я була в шоці, оце так вони працюють – сигарета в зубах і кава. І от я йому маю все розказати, про те, чи одружена, про те, чи є діти. “Нема? Може допомогти?” – каже. “Та нє, – кажу я йому, – краще роботу зробіть.” Це дуже важко змусити їх працювати. Їм і так добре. Сонце світить.

Юля і Антон – з небагатьох, хто приїхав у Чорногорію не заради відпочинку і не на море. В горах у Подгоріце дуже гарно. Сідає сонце там раніше, за гори стрибає. І машин немає. Порожня країна. Вільно дихається. Каньйони, ухиби, цілком порожні автомагістралі. Добре тут.

Це була, напевно, найшвидша і найзмазаніша зустріч з усіх за цю мандрівку. Я провів у Подгоріце десь 50 хвилин. Зрештою, я сюди і не планував заїжджати. Чорногорія мене взагалі не цікавила. Але я ще сюди обов’язково повернуся і нормально завалюсь до Юлі і Антона в гості. Так, шоб без драки не обійшлось.

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ