День прапора

День прапора – це нагода згадати про єдиного мого постійного попутника, шо вже 12 років терпить численні переїзди.

12 років тому на приморському ринку ми з мамою Olena Logvynenko купили пару метрів жовтого і синього. Мені хотілось на день незалежності ним помахать. А купити прапор тоді було так само тяжко, як зараз знайти іконку Степана Бандери у Москві.

Мама зшила мені прапор на віка – він завжди був зі мною в рюкзачку, усі 49 країн зі мною проїхав. І хоч я не скрізь його діставав, якось не люблю цей показовий патріотизм, відчуття, що він зі мною завжди було присутнє.

У 2012 році я стопив з українським прапором з Дагестану в бік Ростова. До мене підійшов ДАІшник і попросив прапор прибрати. Я тоді був зовсім глупєнький і не розумів, чим росіянину заважає шматок тканини, у який я був загорнутий. Зараз за таке там вже щонайменше пов’язали б.

Сьогодні йому тринадцятий минало і ми на водоспаді Мундук, в Індонезії.