Арт-менеджер Іра Вікирчак про Заліщики
Ми познайомились чотири роки тому, коли Іра була директором найбільшого в Україні поетичного фестивалю Meridian Czernowitz.
Десь два місяці тому вона запросила мене до Заліщиків, де народилася і провела свою юність.
– Мені пощастило у 11-му класі виграти стипендію FLEX і поїхати у американську родину. Я пішла в американську школу на рік, ідеально вивчила мову.
На той момент у Іри вже вийшла перша поетична збірка.
– Вона є в оцій Заліщанській бібліотеці. – Ми саме проходили повз центральну бібліотеку міста.
А після того Іра встигла побувати на стипендіях у Німеччині та Польщі. Представляла Україну на літературних фестивалях у Колумбії, Швейцарії, Греції. Володіє німецькою, англійською, польською і румунською.
Цього року вона організувала у Вінниці перший фестиваль короткого оповідання Intermezzo, що присвячений 150-річчю Михайла Коцюбинського.
– Я мрію вже займатися чимось одним! Якоюсь одною справою, – каже Іра і продовжує писати дисертацію, продовжує подаватися на резиденції і наступний серпень проведе у Відні. Продовжує займатись фестивалем Intermezzo, який хоче перетворити на відому у світі візитівку Вінниці.
А крім цього, запрошує бродяг, як я, в гості в Заліщики. Після лекції в Чернівцях я тричі перепитував, чи напевно у Іри знайдеться час, щоб повезти мене у одне з найкрасивіших міст країни, у якому їй так пощастило народитися. Ну і ми таки поїхали. Це була якась магічна і прекрасна подорож. У дворі в її батьків стоїть недобудована двоповерхова будівля.
– Отут я дуже хочу зробити хостел, – розповідає та сама людина, що стверджує, що хоче займатися однією справою. – Він стане першим в Заліщиках. Але ми все ніяк його не можемо добудувати.
Раніше в Заліщики з Варшави ходив прямий потяг, це був важливий польський курорт. Зараз тут все стоїть закинуте, є лиш один готель і кілька пристойних кафе. Саме у Заліщиках Петрушевич був проголошений диктатором ЗУНР. За час радянської окупації місто вбивали, у 70-х роках навіть розібрали стару ратушу і її залишки розкидали в полі за містом. Кажуть, там досі гниє кілька колон.
Тепер звідси немає навіть потяга до Львова. 120 кілометрів до Тернополя дизель йде 5 годин. Зате все ще лишився нічний поїзд до Києва, тож на туристів тут все ще розраховують.
Наступного дня Іра пішла на громадське обговорення туристичного розвитку міста.
– Прийшло всього 10 чоловік. Моє бачення поки що занадто захмарне.
З-під Заліщиків походить Фірташ. Колись до його приїзду з Азіровим тут зробили дорогу, тротуари і встановили нові ліхтарі. Але не встигли їх підключити. Пройшло вже три роки і вони так далі і стоять знеструмлені, чекають приїзду наступної шишки.
Мені подобаються люди, які стільки усього роблять на різних фронтах. Дякую за цю подорож, Іро! І за мамин борщ. Не спиняйся!