Владислав Івченко

Ми зустрілися з Івченком у Сумах біля садиби, у якийсь колись жив Чехов на районі, що називається Лука. Про це місце колись писав Антон Павлович, зазначаючи, що якби не було Ялти – він жив би на Луці завжди. Каналізації на цьому районі не було ані за Чехова, ані тепер. За будиночком Павловича стоїть дерев’яний нужник. Поруч із його музеєм – стара невеличка бібліотека. У ній теж немає вбиральні.

– Я виріс на цьому районі. – Розповідає Івченко. – Ходив у оцю бібліотеку. Але коли мені було 11 років у ній закінчилися книжки, які я не прочитав.

Я жартую, що скоро почнуть закінчуватися книжки, які він не написав. Насправді Івченка звати Владислав, але після того, як він видав книгу зі скромною назвою “Івченко об’єднує Україну” – стало важко називати його просто по імені. Він автор щонайменше десятка книжок.

– В Сумах дуже слабенька читацька культура. Книгарень майже немає. Свої перші книжки я видавав і розносив по книгарнях сам. Але вони не брали. Їх можна було купити тільки в мене. Якось я заношу книгу в книгарню, а власник відкриває на якійсь із сторінок і зразу ж впирається у слово “хуй”. “А, це книжка про хуї, ми такого не берем!” – зразу каже він. Я не став пояснювати, що книга не зовсім про це.

Що ми взагалі знаємо про Суми? Цим питанням часто задається Івченко. Він написав цікавезну книгу-репортаж “Як не сумували Суми” про 90-ті у його місті, опитав безліч людей, про розборки на базарі, про стрілки стінка на стінку між районами Сум на “Романтиці”.

– Крім Чехова Сумам немає за що чіплятися, – каже Івченко. – Крім того, що він тут жив і його брат тут помер від сухоти – ніхто більше нічого не знає.

В Сумах ще кажуть, що починався Помаранчевий майдан саме тут – із студентського повстання, якому в центрі вже поставлений пам’ятник. До повстанської тематики можна додати і те, що саме тут за часів януковича засудили хлопця за стрітарт, щоправда згодом він став непримітним депутатом місцевої ради. Звідси походить гурт Хамерман знищує віруси, але у Сумах вони майже не виступають, ну і тут безліч церков, а найбільш туристичним є Троїцький собор. Ми з Владом якраз підійшли до нього.

– Це собор Московського патріархату. Ним раніше керував отець Трифілій. Я ходив брати у нього інтерв’ю, а він пригощав мене булочками. А пізніше стало відомо, що він педофіл. Один із його хлопчиків його ж і убив. А я ж з ним булочки їв! Але до мене він не приставав, я не був у його смаку.

Я висунув припущення, що Івченко просто вже був застарим для священнослужителя. Ми гуляли кілька годин і розглядали різні невеличкі деталі містобудування. Влад розповідав різноманітні історії міста в собі і себе у місті. Він показував дерев’яні фігурні двері, які робив його прадід. Насправді Івченко вже став одним із символів Сум. Сучасні Суми складно уявити без його історій. Мені пощастило послухати їх наживо. Дякую!