Люба і водичка з бювету Гончара

Набирала водички в сквері Олеся Гончара на вулиці Липинського в центрі Києва.

– П’єте цю водичку? – Запитав я.
– Канєшно п’ю, а шо ж я буду пити, мені із Закарпаття як Юлі не возять.
– Юлі?
– Ну Юлі.
– Якій Юлі?
– Ой в нас одна Юля, шо не знаєте. Та, шо “вона працює”.
– Ааааа.
– Отож. А водичка хороша. – Люба дуже жваво відповідала на моє питання, схоже водичка тут чудодійна, хоч і центр Києва. Мене тільки завжди зачіпає ця неймовірна заполітизованість старих людей, що споживають телевізор в необмежених кількостях. Я міг спитати її як справи, як погода, як здоров’я і все одно б розмова вийшла б на Юлю, Пєтю чи Арсєна.

– А оце сину дала вісім баклажок, він з Сирця воду мені привіз. То там така вода, що я тільки трохи надпила і вилила її зразу, так щоб він не бачив. І це там на Сирці шо? Ліси якісь, а вода паршива. А тут в нас хороша. Ну добре, пішла я.