Манджіт – вишуканий гребкар

– Містер Богдан? – спитав через привідкрите віконце водій.

– Так.

– Я Манджіт. Сідай. – Я сів. – Працюєш тут в нафтогазовій сфері?

– Ні, в туризмі.

– О, добре, це супер. Був у Індії?

– Ще ні, але планую.

– Я з Північної Індії. В Малайзії 4 роки. На півночі дуже гарно, маєш з’їздити. Але я не мусульманин.

– Я бачу.

– Серйозно? Більшість людей тут не знають, хто такі сікхи. Я сікх. І не збираюсь конвертуватись у мусульманина. Тут хороша країна, але забагато маніпуляцій на релігійній основі. Ти їдеш в Індонезію? Там такого немає. А тут є, шкода, гарна країна, гарні люди і такі дурні закони.

Він давав мені безцінні поради.

– Особливо обережно з малайськими туристками. В когось влюбишся, а тоді щоб одружитися змушений будеш приймати іслам.

Манджіт працює в авіагалузі. Каже, що підпрацьовує гребкаром (таксистом без шашечки) заради спілкування. У нього префекта англійська, гарний одяг, дорога машина і аристократичні замашки. За годину до цього я не міг викликати гребкар в інтернеті і поїхав із “класичним таксі” вдвічі дорожче, ніж із цим колоритним і розумним сікхом. Класичний таксист був нечемний, нецікавий, повіз колом, відригував і чавкав, їхав як кончений жлоб.

У Франції таксисти боряться з Убером. Вони боряться за право дорого їздити і нічого не змінювати. За право жлобських таксі. Все більше користуючись Гребкаром і Убером відвикаєш від жлобуватості класичного таксі. І тільки в Сінгапурі поки що я зустрічав таксистів, з якими можна поговорити про геополітику і квантову механіку, бо там їх беруть на роботу лише з перфектним знанням мов, міста і екзаменом на ерудованість.