Журналіст, військовий, творець історій, що відкривають Україну світові. Він десятиліттями досліджує культуру, суспільство та ідентичність через живі людські історії та досвід. Як засновник декількох медіа-проєктів та спільнот, Богдан започаткував нові формати у журналістиці, експериментував з формами оповіді та опирався на незалежні культурні та суспільні ініціативи, закладаючи фундамент нових інституцій.
В 16-річному віці засновує медіа про культуру “Сумно?“, що працювало на громадських засадах і згодом перетворилось на одну з перших українських соціальних мереж блогів, де починали свій шлях різні українські журналісти, письменники та громадські діячі. “Сумно?” декілька років очолювало рейтинг онлайн-ЗМІ в галузі культури. Нині доступний онлайн-архів.
Працює журналістом та колумністом у десятках українських та польських медіа: “Газета по-українськи”, “1+1”, “Український Тиждень”, згодом ведучий “Першого національного”.
Менеджерує гурт “Мертвий Півень” – організовує десятки концертів, записи останніх альбомів у класичному складі гурту, зйомку лайв-кліпу “Ми помрем не в Парижі”, з архівів збирає і систематизовує усі існуючі записи та кліпи гурту, які тепер доступні онлайн.
Стає велоактивістом та популяризатором велосипедного руху, співорганізовує акції “Велонаїзд” проти київської влади.
Долучається до спільноти “Збережи старий Київ”, бере активну участь та співорганізовує знесення незаконних парканів довкола гучних забудов у центрі Києва, зокрема Київського велотреку.
Займається брендом етнічного одягу “Мокша” та запускає крамницю “Ятка” на Подолі у Києві, активно бере участь у популярних тоді етно-фестивалях.
Організовує фестиваль “Антонич-фест” на честь українського поета Богдана-Ігоря Антонича, яке стало найбільшою подією довкола постаті Антонича в історії.
Видає книгу казок “Богдан Логвиненко про Нестора Махна, Шарля де Ґолля, Олеся Бердника, Джохара Дудаєва, Романа Шухевича” на замовлення видавництва “Грані-Т”.
Подорожує автостопом Білоруссю та Росією. Ці поїздки були описані в художніх репортажах, що вийшли декількома мовами.
Засновує агенцію NaturalEast, що займається експортом української музики до країн ЄС та турами експериментальних виконавців з країн ЄС в Україні. Місією NaturalEast стає нести культуру в найменші населені пункти – так польські репери, чеські тріп-хопери чи італійські нойз-електронщики давали концерти не лише у містах-мільйонниках, але й в Жовтих Водах, Нікополі, Ялті, Алушті, Луганську, Ужгороді тощо.
Працює музичним менеджером у Чеському центрі у Києві.
Здійснює дві великі медійні подорожі автостопом – довкола Чорного моря, інша – довкола Балтійського, кожна з яких триває півтора місяці та супроводжується текстовими репортажами. Половину подорожі довкола Балтійського моря (від Полярного кола до Польщі) вдається здійснити узагалі без жодних витрат. Ідея таких медійних подорожей була у тому, аби показати українцям легкість та доступність пересування світом, руйнуючи таким чином укріплений радянським минулим страх відкритості до світу.
Переїжджає до Польщі, де бере участь в організації “Української весни” у Познані та продовжує займатись журналістською та музичною діяльністю. Починає активно дописувати у польські часописи та ще активніше возити українські гурти Польщею, стає менеджером музичного клубу в Познані.
Переїжджає до Південно-Східної Азії, ведучи блог про країни свого перебування – переважно Малайзію та Індонезію, займається туристичним бізнесом – возить українців у екстремальні подорожі джунлями та вулканами. Досліджує усю Індонезію, вивчає індонезійську, в деяких місцях стає першим українцем-відвідувачем, а в кількох навіть, ймовірно, першим європейцем.
Здійснює дві великі медійні подорожі автостопом. Навесні – з Києва до Лісабону, а восени – з Києва до Риму. Наприкінці року повертається з Азії до України.
Починає кампанію NoVisaToUkraine, яка була спрямована на зміни у міжнародній політиці щодо іноземців, що планують подорож до України. Збирає експертів, юристів-міжнародників та запускає дослідження зловживань в українських консульствах. На той момент українська віза для туристів була однією з найскладніших в світі, а система корумпованою. За дослідження і висновки і пропозиції отримує премію Transparency International. За кілька років пропозиції з запропонованої дорожньої карти змін, що була підготована цією групою, втілені майже на 100%.
Випускає книги «Перехожі. Південно-Східна Азія» та «Saint Porno. Історія про кіно та тіло», остання стає українським бестселлером, за рік продається більше 30 тис примірників, також перекладається частково німецькою – того ж року в Німеччині та країнах Центральної Європи відбувається тур з цією книгою.
Засновує спільноту та медіа Ukraїner, що згодом також запускає власне видавництво та починає видавати краєзнавчі та пізнавальні книжки про Україну декількома мовами. Ukraїner випускає матеріали 12-ма мовами. Наступні 3 роки безперестанку їздить експедиціями усіма регіонами України
Виграє суд у проросійського блогера Шарія, який позивався на захист своєї “честі та гідності”, через те, що Богдан Логвиненко у матеріалі на Детекторі медіа називав його проросійським. Наразі Шарій вже офіційно засуджений українським судом за державну зраду.
Входить до списку “30 до 30” від Kyiv Post.
З ініціативи звозити одного з героїв Ukraїner за кордон народжується цілий фандрейзинговий та документальний проєкт. За декілька годин люди скидають Богдану більше 100 тисяч гривень на подорож 79-річного Валерія Єрмакова з села Панасівка і подорож фільмується та стає документальним фільмом “Кипарис”.
Стає ведучим шоу “Амбасадори”, у якому різним зіркам українського шоу-бізнесу відкриває їхні власні міста.
Стає упорядником книги “Ukraїner. Країна зсередини”, що стає першою книгою Ukraїner ще до появи власного видавництва. За 5 років продажі Країни зсередини перевищили 60 тис примірників, книга отримала різні книжкові нагороди, увійшла в топ-100 найважливіших книжок від Українського інституту книги, а також вийшла англійською, німецькою та японською.
Входить до списку “30 незалежних” від Українського інституту до 30-річчя Незалежності України, який сформований з 30 особистостей, що роблять Україну впізнаваною та субʼєктною в світі
Стає ведучим серії “Деокупація”, яка виходить допоки відбуваються українські контрнаступальні операції та охоплює усі звільнені від російських окупантів території. З поїздок також пише репортажі, які укладаються у збірку “Деокупація. Історії опору українців” Серія Деокупація входить до короткого списку Шевченківської премії, а англійський переклад книги входить до короткого списку Премії Пітерсона.
Стає лауреатом Премії Ґонґадзе, яку присвячує усій команді, що працює над Ukraїner.
Стає упорядником книги “Як ми назвемо цю війну?”, що містить хроніку перших двох років повномасштабної війни та передумови російської війни проти України.
В день підриву росіянами Каховської ГЕС збирає через соціальні мережі колону автомобілів і вирушає до Херсону з гуманітарною місією, збирає на підтримку 5 млн грн.
Стає членом Наглядової ради Українського культурного фонду через запобігання проходження у Наглядову недоброчесних кандидатів. Відбувається повернення підзвітності УКФ, відновлюється трансляція засідань Наглядової ради, долучається до написання Закону про УКФ.
Завершує навчання та отримує диплом MBA Києво-Могилянської бізнес-школи.
Виходить з головування організації Ukraїner, новою головою стає Юлія Тимошенко, СЕО – Людмила Кучер, СОО – Юлія Козиряцька.
Долучається до лав Збройних Сил України в ролі солдата.