49 країн позаду

Швидкість сповільнюється з кожним роком. Це не процес старіння, хотілось би думати, це процес усвідомлення. Років 5 тому юнацький максималізм рулив, йому страшенно подобалось грати в цифри, він нарощував кількість міст і країн, потім збився, зупинився і остаточно зламався. Нещодавно перерахував знову, думав, що вже за 50 точно.

Років 5 тому, в такій ситуації, я б зробив усе можливе, аби якомога швидше відвідати “ювілейну”, п’ятдесяту. Я дуже любив географію. В університет Шевченка мене не взяли на географію, бо я не платив хабарі за вступ. Я сам собі малював карти, знав столиці всіх країн, досі пам’ятаю усі прапорці і знайду на мапі навіть буркіна фасо.

Але кілька років тому щось помінялось всередині. Я перестав рахувати країни за їх політичними контурами, хоча постійно питають “скільки вже?” і я рахую знову, втім, цей лік для мене особисто нічого більше не значить.

Ніколи не можна порівняти Словенію і Індонезію, Бруней і Росію, навіть Литву і Іспанію. Одна європейська країна – це лише один американський штат чи одна індонезійська провінція. Буковина і Слобожанщина для мене дві різні країни, як би сепаратистсько це не звучало.

Але найгірше навіть не розміри цих країн чи їх різноманітність. Штука в тому, що чим більше подорожуєш, тим краще вмієш вчитись і черпати із подорожей. Тим яскравішими стають країни, в яких вже був. І навіть тим більше бачиш туристичного потенціалу, повертаючись в Україну.

Чим далі, тим краще володієш мовою жестів, мовою взаємодії, розуміння і прийняття. Чим далі, тим відкритіше, тим швидше зав’язується контакт, тим легше і простіше, тим менше збоїв і втрат. Чим далі, тим глибше можна закопатися і дістати щось із підкірки, а не з туристичних вершків, однакових в усіх країнах світу.

Чим далі, тим більше хочеться повернутись до країн, у яких вже був і не осягнув усього, пролетів як фанера і випадково отримав штамп у паспорт.

Тому 49 – це лише моя статистична цифра, яка ні про що не може вам сказати. Як три закордонні паспорти, що вже скінчились і два на підході. Це як оцінювати вміння водити літак за кількістю перельотів в якості пасажира.

Можна ніколи не виходити за межі своєї камери без вікон, а можна щодня міняти часову смугу і в кінцевому результаті дійти до одного єдиного просвітлення. Або не дійти ні до чого.