Амар, який проходив повз

Я йшов по вулиці міста Іпо (Ipoh) і розглядав будинки. Фотографував графіті на стінах.

– Привіт. Як тобі наша країна, – підійшов і спитав незнайомий чоловік.
– Супер. Але я вже два роки тут кружляю навколо неї.
– Серйозно? То ти вже знаєш все.
– Та ні, ось тут вперше.

І Амар розказав мені, куди піти, де поїсти, що можна зробити і побачити в його місті. Ми стояли так хвилин двадцять і зачепили Індонезію, він казав, шо був вперше там у 1976-му, коли ще не було жодного автобану і хмарочосу. Він конструював різні будівельні проекти в Новій Зеландії, Бразилії, Південній Африканський Республіці, Індонезії, на Філіппінах і Мальдівах. У нього кілька власних будинків у Іпо.

Я розповів йому, що воджу людей джунглями і він показував мені на ногах укуси змії.

– Це з Суматри. З Індонезії. Тебе ще не кусали? – Сміявся він. – Знаєш, як рятуватися? Попіл і пісок.

Він простенький чоловік з рожевим кульочком, шо підійшов привітатись до незнайомця на вулиці, скоріше за все мільйонер без жодної спроби цим вимахуватись. Амар робив аспірантуру у Франції, а докторантуру в Лондоні і це те, чим він пишається і говорить. Знаєте, люди з грошима, яким часто протистоять голодні і глупі, вони ж насправді бувають такі різні.

Ми попрощались, він написав свої контакти на клаптику паперу, я пішов пішки, по його рекомендаціям. А він тим часом сів у свій старенький раритетний мерседес десь позаду, в Азії такі не часто зустрінеш, обігнав мене і крикнув з вікна:

– Не забудь, напиши мені!