15621718_10153962458591783_7059335380448815347_n23

Сільський голова Артем Кухаренко

За дві години від Києва доїжджаємо до села Подільське.

— Ви не підкажете як знайти Артема Кухаренка? — Питаємо у дядька, що йде вздовж дороги.
— Голову, чи шо? Та він ось там за зупинкою, ви побачите, там його машина розкидана.

І справді, за зупинкою стоїть “двійка” з піднятим капотом і біля неї Артем. Йому кілька днів тому виповнилося 24, він один з наймолодших керівників сіл в Україні. Йому довірили своє село його 780 мешканців. За два роки Артему вдалося зробити досить багато. Ми напросилися в гості, він залишив свою “двійку” і ми пішли на екскурсію селом.

— У нас односельчанин обслуговує стадіон Чорноморець в Одесі. А зареєстрований і податки платить тут, найбільше дає в бюджет села з усіх. Я їздив оце на своїй “двоєчці” на матч з Манчестер Юнайтед, він дав мені припаркувати її прямо під стадіоном і квитки в віп-ложу. Я їздив не просто так, мені треба було передати лист Ібрагімовичу, хочу його іменем в селі назвати вулицю. Якщо дасть грошей, отам он буде баня імені Ібрагімовича, а отам стадіон. — Артем показує рукою на поле, де стоїть дві пари дерев’яних воріт. — Як багато грошей дасть — то і корів в селі перейменуєм за іменами гравців Манчестеру. Тим, які найбільше надоїв дають — дамо імена найлуччих бомбардирів, а як хто не забиває — назвемо бичків.

Артем Кухаренко

Жарти жартами, але в селі в школі, де по дві людини в класі, новенькі вікна, двері, відремонтовані класи, в селі є вай-фай, відкрився тренажерний зал, за два роки по всьому селу зроблено освітлення. Але у Артема є багато проблем, не всім у селі подобається його ініціативність.

— В минулому році було трохи більше 600 тисяч податків в бюджет. В цьому вже 900. Довелося посваритися з кількома людьми. В селах кругова порука, ви ж розумієте, ніхто ні за що роками не платив, а тут я пропоную усім жити по закону. І це я ще тільки почав.

Ми проходимо величезний дитячий майданчик біля школи.

— Оце я наспівав на майданчик. — Каже Артем. — Я ще зі школи на корпоративах виступаю, з того часу майже всі комплекси перед публікою я подолав і почав заробляти гроші. Все вкладаю в село, допомагаю людям. В бюджеті грошей нема — їх можна наспівать. В нас тут є стара теплотраса, що вже давно не використовується, ми порахували, що зможемо здати її в металобрухт і поставити ліхтарі на сонячних панелях.

У Артема є одразу кілька планів як привернути увагу до рідного села. План перший — артистично. Він співає сам і возить на танці сорок дітей. В його “двійку” вміщається одинадцять школярів. Двоє спереду, семеро ззаду і решту – в багажник. Шкільного автобуса в селі немає. Так само возить їх на боротьбу до Золотоноші. Нещодавно село отримало перший в історії спортивний кубок і спорт — це його план номер два. Ми заїжджаємо до нього додому і він показує кубок. Там накритий для нас стіл від мами Артема.

— Я все ще живу на шиї в батьків. Але мрію їх звільнити від такого щастя. В сільського голови зарплата 2900. Тут є закинутий гуртожиток, там немає води і каналізації, хочу зробити собі там квартиру, а за мною може і люди підтягнуться, побачать, що можна туди заселятися.

Якщо не спрацюють спортивний і артистичний план — може хоч Ібрагімович прочитає лист і захоче іменну вулицю. Крім того, Артем активно розвиває сучасні технології. Ми проходимо повз клуб. На вулиці зимно, мороз, стоять підлітки під стіною з телефонами.

Знак скоро буде без назви радгоспу, просто Подільське

Знак скоро буде без назви радгоспу, просто село Подільське

— Шо вони роблять? — питаємо ми.
— Та ж у вайфаї сидять, там ловить краще. В нас кілька точок по селу. Більшість без пароля, в клубі є пароль, але в селі всі його знають. Це ж село, якщо знає один — знають всі. Хотілося б, аби тільки вони щось нормальне в інтернеті шукали, раніше діти більше на вулиці росли, а тепер ото трутні ростуть.

Вай-фай у селі безкоштовний, провайдер дав його Артему за дозвіл поставити вишку на непрацюючій водонапірній башті.

— На мої концерти приходить все село. На новорічний концерт хочу сказати людям, аби усі почали жити по закону і перестали красти. До мене ставляться всі як до сусідського хлопця, як комусь десь забрав незаконну землю чи примусив платити податки — зразу дзвонять родичі родичам, сусіди сусідам, нейтральним бути дуже важко. Хочу пояснити, що нам буде усім тільки краще, якщо ми станемо жити по закону усі однаково.

Такі речі для місця, у якому народився, вже встиг зробити Артем. І це тільки маленька частина з того, що він за кілька годин розповів, показав нам чи запланував для свого села. А ви пам’ятаєте про свою школу, своє село, свій мікрорайон, свій дитячий майданчик, освітлення своєї вулиці? Чи уявляєте, як можна виступати на весіллях і вкладати всі гроші у вулицю, якою щодня ходиш? Уявіть, йому одному вдалося уявити.

— У закинутому дитячому садочку хочу зробити маленьке підприємство, написав бізнес-план. Мрію про це. Бо якщо не мріяти, то нічого ж і не зробиш, нє?

ЕКСПЕДИЦІЇ