Атті і Сюзі та їхня величезна бібліотека

Рівно три роки тому ми з Атті і ще двома італійцями і німцем з Ялти їздили по Україні. Рівно три роки тому після їх концерту в Луганську я їхав на кордон з Росією і вперше переходив це пекло на своїй машині. Рівно три роки тому ми випадково по дорозі на Кишинева потрапили до Придністров’я. Рівно три роки тому ми з Харкова взяли стопом луганчанина Владіка, шо розказував, що Луганськ найбагатше місто в Україні, бо там найбільша кількість лексусів і позолочених будинків. Тоді ми всі їхали в Луганськ вперше і сказати, що він нас вразив – нічо не сказати. Він нагадував місцями фільми про сталінград, місцями північну корею, а в невеличких вкрапленнях – лас-вегас.

– Мені ще тоді здавалось, шо Луганськ ідеально готовий до війни. Ну тобто війна там нічо не змінить, там і так усе розбомблено.

Атті філософ і ідейник свого гурту. У вересні в нього виходить книга про філософію електронної музики і новий альбом гурту. Він принципово не заводить фейсбук і майже кожного дня читає лекції з філософії в університеті Генуї.

Сюзі – зі Словаччини. Вивчила італійську за півроку. Вже сім років тут. Мріє поїхати в Португалію.

– Не знаю, чому в Португалію. Просто вона вабить. От сім років тут майже на кордоні Франції, а ми туди за цей час жодного разу не їздили. Так шо я вже Атті сказала, шо їду з тобою.

У них вдома величезна бібліотека. Ми пішли ввечері на піцу і далі і далі розказували одне одному історії про те, шо сталось з нами три роки тому, про інший світ, який ми ще застали три роки тому і про безповоротність. Уже ніколи цей гурт не зіграє концерту ні в Луганську, ні в Донецьку. А три роки тому ще все могло статися.