Їду автостопом по півдню Таїланду

За годину сиджу вже в четвертій машині. Зупиняються всі, усі усміхаються, махають руками. Навіть, якщо в них немає місця. Навіть просто, щоб спитати, чи я не голодний, наприклад. А це зупинився мопед з саморобною коляскою, на якій куча барахла. Жінка тримає парасольку, щоб не загоріти. Тут загорати – це як в нас ходити в шкарпетках під в’єтнамки.

Ніхто не знає ні слова англійською, ніхто не париться, не комплексує, не боїться підійти, не ліниться збавити швидкість і зупинитись. Не обов’язково бути київською поліцією, щоб бути хорошим і вміти допомагати.