Без фейсбука

Раніше я думав, що заслужити блокування на фейсбуці можна лише за “дорослий контент”. Сьогодні я його отримав просто так. Більше двох років не заходив у польський акаунт, де колись писав лише польською, здебільшого для друзів, коментував польські новини, читав місцеві часописи і слідкував за подіями. А тут, виявляється, мене справно вітають з днем народження польські коліжани і коліжанки.

Останній рік пишу на фейсбук більше, ніж за попередні п’ять. Повернувся в Україну, збираю антропологічні історії. Коли питають “де ти працюєш”, іноді відповідаю, що тут, на фейсбуку. Фейсбук став якісним і надійним медіа-замінником для багатьох сфер нашої діяльності. Надзвичайно рідко мої записи стосуються політики, але мене не обходять соціальні проблеми. Я намагаюсь писати про те, що складно знайти в традиційних ЗМІ. Я пишу про натхнення і успіх, про проблеми лґбт, мігрантів, релігійне примирення. І от сьогодні отримав тижневий бан від гомофобів, що поскаржилися на минулорічний запис про гомофобську атаку, до якої була прикріплена комсомольська агітка, на якій замість слова “сімейність”, якою прикриваються тепер, слова “партійність” і “пролетаріат”. Гомофобам неприємно визнавати себе нащадками комсомольців і чекістів.

Я перестав стаціонарно працювати в українських медіа, бо до кінця не можу погодитися із редакційною політикою жодного із них. Мені не подобається закритість, обмеженість, кон’юнктурність. За неповний рік існування проекту ‪”Перехожі” вдалося зібрати 240 різноманітних, здебільшого немедійних, історій зусиллями одного фейсбука. Схоже, що політика “блокування без суду” фейсбука теж вже не підходить. Це час на створення чогось нового. А поки що історії плавно переносяться на блог-архів: logvynenko.com. Всіх обіймаю.