Бодя Кутєпов із загостреним почуттям справедливості
Це людинабаян, людинакамера, людинажарт, людинарадіо, людинафестиваль, людинабоєцьзасправедливіст
А колись Бодя брав участь у різних телешоу під псевдо Богдан Баян і розказував, що він народився з баяном. А потім ще й став резидентом Comedy Club. Пам’ятаю як побачив якесь відео тоді з гумором рівня нашого телебачення і подумав “От жалко пацана”. А ще раніше він працював журналістом на скандальних розслідуваннях в програмах “Правокація” і “За вікнами”. Ось, до речі, досить смішне його портфоліо 6 років тому:
Він був одним із засновників гурту “Вперше чую”, коли вони були ще поп-андеграундом. Я кілька разів був на їх концертах, ідея їх гурту була досить проста і комічність закладена вже у назви. “Вперше чую” виконували вже відомі хіти, але під своїм соусом і з власним текстом. Вони переспівали “Не дай до армії дотягнуть” Гадюкіних і зробили її неофіційним гімном свого університету: “Боже храни Інститут журналістики”.
– Я перестав грати у Вперше Чую, коли ми перетворились з іронічної групи на байкерську. – Розповідає він. Ми давно домовлялись перетнутися, але зустрілися майже випадково на Громадському. – Це було ще до революції і війни, ще до всього цього. Ми грали в клубі “Ночниє волкі”, прикинь? Їхали в цю довбану Москву, машина в нас зламалась по дорозі. Оце компромат на мене тепер чудовий є.
З початку революції він почав робити “Нічну варту” і став найбільш популярним українським стрімером того часу. Тоді ж, під час Майдану, він почав робити проект на Громадському “Hromadske.doc”, у якому лишилось всього 4 фільми до юбілєйного 150-го. Кожного разу, коли він публікує якийсь новий фільм – усі знають, що це буде одночасно документалка, мюзикл, кліп, дуже часто не без комічних чи сатиричних моментів, його нові й нові ролики – це таке оживлення сірих українських будней. Бодя бачить світ через якісь такі особливі окуляри, у яких забите село чи нудні теледебати перетворюються на веселе шоу. Але окуляри він не носить, тому, цілком можливо, шо в нього десь на лисині непомітне третє око.
Бодя дає майстеркласи зі зйомки і монтажу, хоча чесно каже, що “треба народитись Кутєповим” для того, щоб знімати такі ролики. Нє, Бодя не високої про себе думки, просто він вважає, що йому тупо пощастило і далі продовжує щастити.
– Я нічого не роблю, – каже він. – Я просто беру камеру, натискаю кнопочку і іноді починається такеее!
Він вважає це везінням, а мені здається, що він справді вміє знайти те місце і той час, у якому опинитися, щоб знімати. Бодя зробив фільм про те як сам зібрався йти в поліцію, він поїхав знімати вибори у якесь крайнє село, він полетів із Зоряном Шкіряком рятувати українців у Катманду, наче знав, що щось має статись, якщо міністра МНС звати Зорян Шкіряк, а місто – Катманду. З цього Бодя обіцяє у квітні презентувати повнометражний документ, а поки що є лише уривки. Його нові роботи можна відстежувати тут: http://bit.ly/hromadskedoc
У нього якесь гіперзагострене почуття справедливості. Не з усіма його позиціями я погоджуюсь, але розумію, чому він займає ту чи іншу сторону в якомусь із конфліктів. Бодя читає моїх “Перехожих” і каже, що навколо нього теж стільки унікальних людей, про яких хочеться знімати кіно просто тут і зараз, достатньо тільки натиснути play. Але минулого року його камеру вкрали з машини, тому він тепер називає себе чоботарем без чобіт.
– У мене є вчитель музики, сліпий баяність, що вчив мене грати. Я все хочу про нього щось зняти і відкладаю це. Але треба буде це таки довести до кінця.
Ну дивись, Бодя, ніхто за язик тебе не тягнув. Чекаємо фільм про баяніста не менше, ніж про Катманду.