Чедомир – македонський водій цементовозу

Зупинився прямо посеред дороги мені, бо його цементовоз не влазив у той рукав автобусної зупинки, де я стояв і стопив. Він був шостим водієм по дорозі з Пріштіни в Скоп’є, хоча це всього 80 кілометрів. Автостоп у Косово і Македонії просто чудовий. Люди абсолютно відкриті і не напружені. Зупиняються, навіть якщо їдуть кілька кілометрів. У Західній Європі на кілька кілометрів майже ніколи не беруть. Мовляв, і дійти можеш.

У Косово майже всі говорять англійською, між собою албанською, знають сербську. В Сербії – тільки сербська, зрідка російська, у всіх водіїв, яких я зустрів.

Чедомир віз мене, як і решта, усього кілька кілометрів. До початку кордону, на який я вже пішов пішки.

– То поясни мені, друже, чим ти займаєшся? – Розпитував він.
– Я журналіст. – зазвичай так я узагальнюю все, чим займаюсь. – Подорожую і пишу про людей.
– Нє, значить ти не журналіст. Ти – лєтопісєц.

Я подивився на його серйозну багаторічну бороду. Він значно більш подібний на лєтопісца, візуально дуже пасує цьому слову. От як із підручника.