Дмитро і Інна – відеоблогери з України в В’єтнамі

Йому 28, їй 26. Вони познайомились 3 роки тому в барі у Києві. Діма на танцмайданчику захистив її, незнайому дівчину, від приставучого залицяльника. Коли їх питаєш, як ви почали подорожувати, вони в один голос кажуть “зустріла його/її” і показують пальцем один на одного.

Проїхали весь В’єтнам на цьому мотоциклі. Купили його, коли сиділи і пробували в кафе балют.

Балют – це спеціальна в’єтнамська страва, яка на вигляд не відрізняється від звичайного качиного яйця. Але всередині там повністю сформований зародок. В’єтнамці вважають, що це дуже смачна страва, що надає спеціальної сили.

Європейці здебільшого її пробують лише один раз.

До кафе підійшов хлопець вішати оголошення про продаж байку, а за 10 хвилин він вже вчив Дмитра водити мотоцикл. За 20 днів подорожі по В’єтнаму вони ремонтували його десятки разів.

– Я збився з ліку часу, – каже Дмитро. – Сьогодні вже зрозумів, що не знаю, ані скільки днів ми вже в дорозі, ані який зараз день тижня чи число. На мотоциклі їхати дуже тяжко.

Максимум вони проїжджали 220 кілометрів за день.

Дмитро зробив пропозицію Інні на вулкані Батур на Балі. Про це він зняв детальне відео:

Вони щирі і чудові. Усім, кого вони зустрінуть на своєму шляху, хороший і позитивний день забезпечено.

Діма написав за кілька днів до зустрічі, що вони у бухті Халонг Бей. Я теж був там, але наші шляхи перетнулися в Ханої, столиці В’єтнаму. Ми зустрілися біля старого кафедрального собору, що залишився від французьких колонізаторів.

У них є дуже смішні фільми на ютуб-каналі про їх подорож і красиві фотографії в блозі.

Для мене В’єтнам став країною, в якій я найбільше зустрів саме українців.

З в’єтнамцями важко. Часто можна зустріти привітних людей, але нерідко і таких, що досить ворожо або непривітно ставляться до іноземців. Чим далі на комуністичний північ, тим сильніше це відчуття.

– Заходиш в кафе, – каже Інна. – Показуєш пальцем на рис і на рот. Що можна подумати? Що ти хочеш? Рис, може? А вони дивляться і не розуміють. Або в готель приходимо і питаємо ціну. В’єтнамською навіть, з перекладачем, а вони навіть не хочуть нас зрозуміти. Що може двоє хотіти в готелі ввечері? В усіх інших країнах південно-східної Азії було значно легше. А тут вони починають кричати, коли ти їх не розумієш. Відчувається вплив комунізму.

Їм, як і мені, пощастило скрізь зустрічати українців у цьому регіоні. Біженців з України стало неймовірно багато скрізь.

В Камбоджі вони зустріли колишнього харківського міліціонера, що будує хостел. Під час Майдану він відмовився їхати в Київ розганяти демонстрантів. Написав заяву на звільнення. Пізніше в міліцію назад його не взяли, а ті, хто розганяв – піднялись у званні. Вони досі в Україні на держслужбі, а він – будує хостел в Камбоджі.