Дюк і Нют – в’єтнамські студенти про Росію

Брат і сестра. Студенти в Данангу, В’єтнам. Йому 19, їй 21. Вчать англійську філологію, але хочуть вивчити хоча б кілька, крім в’єтнамської і англійської.

– Знаєш, – каже Нют. – Росія зараз з вами як Китай з нами. Вони завжди кажуть, шо вони наші браття, але відхопити шматок нашої землі ніколи не проти. Тут не люблять китайців. А росіян люблять. Бо вони нам допомагали будувати комунізм. А в нас багато хто вірить в комунізм, в те, що це наше світле майбутнє.

– А ти чого не віриш?

– Мені подобається свобода.

– Да, ти не можеш так просто на вулиці сказати, шо ти не любиш цей режим?

– Навряд ти мене тоді ще колись побачиш. Але в нас багато, хто любить їх, щиро любить. І в нас є однокурсники – фанати Росії і Путіна. Багато хто думає, що Росія може захистити нас від Китаю. А Китай і Росія – це одне і теж саме.

Отака елементарна геополітика від 21-річної студентки, що мріє знайти роботу, яка дозволить їй подорожувати завжди.

– Я зустріла мандрівника, що був у 190 країнах, йому 46. Я вірю, що в мене вийде так само.

Ми вчора сиділи з якоюсь величезною групою працівників кафе, що святкували своє відкриття і запросили нас приєднатись. Ніхто з них не говорив англійською ні слова і ці двоє практикувалися у синхронному перекладі.

– Бачиш, це справжні В’єтнамці. Зараз вони тебе будуть поїти і годувати, бо ти тут – гість.

Я виявився найстаршим у цій тусовці, ми пили все, що п’ється. В’єтнамці дуже люблять чокатись. Вони кажуть “раз два три ЙО”. Я помітив, що мій стакан вони ударяють завжди знизу і тримають свій гранчак одною рукою, а іншою притримують лікоть, так, як би їх стакан був дуже важким, непідйомним.

– Це тому що ти старший. Так в’єтнамці виявляють повагу. В нас багато правил, як пити, як чокатись, як кричати “йо” (тобто, будьмо). А ще ти маєш найбільше пити.

Я звісно обходив останнє правило усіма можливими шляхами. Мене найбільше дратує в алкогольній традиції примушування. Я не вживав алкоголь вісім років, з школи до моменту, поки не виїхав з України, з-під культури примушування, яка завжди викликала в мене внутрішній протест.

У В’єтнамі є приказка “Якшо ти не упився в стєльку – не дійдеш додому”. Мда, в Індонезії кажуть “Якшо ти не поїв рис – ти не поїв” і в даному випадку рис мені, якщо чесно, подобається значно більше.